Сталевий штурмовик-десантник Вадим Макаров: двічі поранений воїн вижив після полону й розпочав новий етап життя в поліції Буковини
Поліція створює можливості для ветеранів війни, допомагаючи їм продовжити свою місію — служити та захищати. Одним із тих, хто після фронту знову обрав шлях служіння, став буковинський поліцейський Вадим Макаров. За його плечима — п’ять з половиною років у десантно-штурмовому підрозділі ЗСУ: оборона міст, штурмові операції, зачистка ворога, численні поранення. Перебуваючи на лікуванні, після поранення на Херсонщині Вадим потрапив у полон. Там йому дивом вдалося вижити, а згодом — повернутися додому в рамках обміну. Сьогодні герой розповідає, що допомагало йому триматися в неволі, хто підтримав у найважчі моменти, і як бойовий досвід став у пригоді вже на службі в поліції.
«У 2019 році вирішив піти до Збройних Сил України, доєднатися до буковинського десантно-штурмового підрозділу, де обіймав посаду стрільця-помічника гранатометника. У дружньому колі бойових побратимів ми пройшли бойове злагодження на полігоні, нас вчили діяти чітко та професійно, мені подобалось бути частиною підрозділу», - розповідає 41-річний поліцейський. 
З початком повномасштабної війни десантно-штурмовий підрозділ одразу ж почав споряджатися: було оголошено повну бойову готовність, перевірено всю техніку, зібрано боєприпаси — усі розуміли, що ситуація надзвичайно серйозна:
- Ми колоною вирушили на Херсонський напрямок. Ракетні вибухи були дуже близько від нас. Там був «прорив» військ супротивника по Антонівському мосту, і наш підрозділ мав завдання – зупинити їх та допомогти суміжникам. Перші бої були надзвичайно запеклі: ми давали гідну відсіч ворогу. Під час одного з них я отримав уламкове поранення руки та контузію, але відмовився від евакуації і залишився у підрозділі.
Згодом через контузію у Вадима Макарова погіршився стан. Його командир наказав, щоб він і декілька його поранених побратимів евакуювалися. Хлопці з територіальної оборони вивезли їх, адже ситуація була надскладна: тривали важкі бої, обстріли, пересуватися було нереально. Бійців госпіталізували до місцевої лікарні, херсонці дуже підтримували, ховали, вигадували легенди, адже всі розуміли, що потрапили в оточення і вийти з нього дуже складно, тоді Герой опинився в полоні.
Захисник пригадує, що найстрашнішим випробуванням стали нелюдські умови полону:
«Військові так званих днр та лнр ставилися до полонених дуже погано, тому для мене це був надзвичайно важкий період…вони знущалися та катували, як варвари якісь…орда, що тут скажеш…», – пригадує поліцейський. – У полоні не дуже рахуються дні, жодної комунікації із зовнішнім світом. Але там мене підтримувала думка про те, що вдома чекають мій син та любляча дружина, і я їм дуже потрібний. Також мав глибоку віру, що скоро повернуся додому».
За словами Вадима Макарова, окупанти нічого не говорили про звільнення з полону. Тому не вірив, що їх везуть на обмін, натомість боявся, знову опиниться в неволі. Вже аж у Мелітополі воїнам сказали, що вони в групі обміну.
«На українському боці мені дали телефон. Мамин телефон я пам’ятав і їй подзвонив першій, потім зателефонував моїй Олені. Вони були дуже зворушені: плакали від несподіваної радості та приємної новини. Адже рідні навіть не знали, що нас обміняли», - каже поліцейський.
Після полону Вадим Макаров пройшов тривалу реабілітацію та повернутися на службу до ЗСУ:
«Спочатку моя дружина була проти такого рішення, не хотіла мене відпускати, адже Олена так чекала мене з сином. Коли я потрапив до неволі, вона дуже переживала, докладала максимум зусиль заради мого обміну. Але як громадянин України я вважав своїм обов’язком захищати свою державу, і моя половинка це зрозуміла і прийняла. Ми постійно зв’язувалися при кожній можливості. Взагалі сім’я – це дуже велика підтримка для військовослужбовця, який перебуває на фронті: він знає те, що він робить – все недаремно».
Правоохоронець ділиться, що після повернення до підрозділу вони успішно виконували бойові завдання на Луганському та Донецькому напрямках. Бувало, що стримували до 12 батальйонно-тактичних груп ворога. Також брали участь у звільненні міст Харківщини. Тоді Вадим Макаров вдруге отримав поранення на полі бою — кульове поранення руки та травму колінного суглоба. До того ж боєць знову зазнав контузії. Реабілітацію проходив на Харківщині та в рідних Чернівцях.
«Мій син Миколка дуже зрадів, коли я приїхав додому після цього. Він разом із дружиною не відходив від мене ні на мить. Певний час я ще залишався вдома, але зрозумів, що служба — вона залишається в тобі. Я відчував потребу бути корисним, і доля розпорядилася так, що саме в поліції Буковини розпочався мій новий шлях — новий етап служби», — ділиться правоохоронець.
Нині Вадим Макаров працює поліцейським роти конвойної служби ГУНП в Чернівецькій області:
«Служу у дружньому підрозділі, тут дисципліновані хлопці, деякі з них, як і я, мають чималий бойовий досвід. Колеги розуміють мене, і нам легко працювати. Пишаюся, що працюю в поліції, дійсно відчуваю підтримку, а це дуже важливо. Водночас щасливий, що зі мною поруч моя родина – мій найбільший стимул у житті. Ми полюбляємо проводити час, гуляючи парком, милуватись красою природи, кататися на велосипедах. Загалом такі прогулянки дарують особливе відчуття внутрішнього спокою та додають сил і енергії».
У здатності радіти таким буденним та простим на перший погляд речам – сила нашого Героя, адже навіть після важких травм війни він намагається проживати та цінує кожен день свого життя.
Вадим Макаров зізнається, що дуже чекає фрази: «У нас перемога! Війна закінчилася». Тоді, наші захисники та захисниці повернуться з війни додому і розпочнуть повноцінне, мирне та справедливе життя.
Відділ комунікації поліції Чернівецької області
