Життєрадісна, світла, позитивна людина, надійний друг, професіонал – таким пам’ятають Олексія колеги. Він був небайдужою людиною та душею колективу. Під час окупації частини Вишгородського району Олексій разом з колегами налагодив коридор для евакуації людей з тих території, які постійно обстрілювалися російськими окупантами.

Народився Олексій 14 червня 1991 року в селі Тимченки Недригайлiвського району Сумської області. Здобув середню спеціальну освіту в Державному професійно-технічному навчальному закладі «Недригайлiвське вище професiйне училище» та згодом вступив до лав Збройних сил України.

У 2012 Олексій переїхав до міста Вишгород Київської області, там чоловік вступив на службу до органів внутрішніх справ України. Понад 6 років свого життя Олексій присвятив службі в ізоляторі тимчасового тримання №5 (м. Вишгород) ГУНП в Київській області.

Олексій був відважним поліцейським, який захищав Україну від російських загарбників. Він брав участь в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях у 2015 році.

Колега Олексія В’ячеслав Дубець згадує: «Коли на Вишгородщині розпочалися бомбардування та потрібні були поліцейські для виконання завдань на блокпостах, Олексій відразу ж виявив бажання нести там службу».

Серед колег поліцейський користувався довірою та повагою, був відданим справі та своїй країні.

9 березня 2022 року під час евакуації людей з окупованого селища Демидова окупанти відкрили вогонь в бік правоохоронців та мирного населення. Заради порятунку людей Олексій заплатив найдорожчим - своїм життям.

Олег Суско, колега та друг Олексія, згадує обставини загибелі товариша: «Перебуваючи на блок посту, ми евакуювали людей. Люди йшли з окупованих територій з Димера, Демидова, обмотані простирадлами, дуже налякані. Ми їх зустрічали, перевіряли документи, після чого садили в автобуси та направляли далі. 9 березня ми приїхали на свій блокпост. Люди починали йти з самого ранку до п’яти вечора. Потім почався обстріл, прилетіла мінометна міна і Льошка загинув».

«Він пішов навчатися і в наступному році повинен був здобути вищу освіту і стати офіцером. Про це мріяв, але, на жаль, цього не сталося. Він дуже любив життя і насолоджувався ним. Я з ним працювала 4 роки, він був надійним товаришем, підтримував мене, ділився досвідом. Таких людей дуже мало», - згадує зі слізьми на очах колега та подруга загиблого Евеліна Буравчикова.

«Під час окупації частини Вишгородського району в районі Іванково поліцейські з місцевими органами влади та волонтерами налагодили відносно безпечний коридор для евакуації людей з тих територій. На жаль, окупант не давав вивезти населення. Вони знали місцевість і завдяки цьому евакуювали дуже багато людей. Попри те, що Олексій був у бронежилеті під час обстрілу уламок від міни зайшов саме в бік, де не було захисту. Ця травма стала для нього смертельною. Ми завжди будемо пам’ятати Олексія. Мужність, сила і гідність, відповідальність перед людьми за їх безпеку – все це про Олексія Пономаренка. Його загибель – трагедія для нашого колективу», - сказав очільник поліції Київщини Андрій Нєбитов.