Департамент карного розшуку (у складі кримінальної поліції)

15 квітня 1919 року РНК України був виданий декрет «Про організацію судово-карного розшуку». Декретом пропонувалося заснувати в системі Народного комісаріату юстиції (НКЮ) УРСР відділ судово-карного розшуку, а на місцях – органи судово-карної міліції. Судово-карний розшук був створений при контрольно-слідчому відділі Народного комісаріату юстиції на правах секції. Аналогічні секції організовувалися при контрольно-слідчих підвідділах губернських, повітових та міських виконкомів. Для провадження дізнання по кримінальних, справах на місцях були створені органи судово-кримінальної міліції, що перебували в підпорядкуванні секції судово-карного розшуку.

11 травня 1919 року постановою НКЮ було введено в дію «Положення про органи карного розшуку і судово-карної міліції». Спеціальною інструкцією Наркомінюсту республіки «Про органи карного розшуку та судово-карної міліції» визначалися структура кожного із підрозділів карного розшуку, штат і компетенція центрального і місцевого органів карного розшуку і судово-карної міліції та порядок їхньої організації. Робітничо-селянська міліція підпорядковувалася Народному комісаріату внутрішніх справ. Карний розшук і судово-карна міліція – Народному комісаріату юстиції. Згідно з Положенням центральним органом, який здійснював загальне керівництво карно-розшуковою справою, а також управління судово-карною міліцією на території України, була Центральна секція судово-кримінального розшуку (Центросудкаррозшук).

У лютому 1920 року карний розшук передано у відомство НКВС та об’єднано із зовнішньою (загальною) міліцією.

З квітня 1920 року РНК УРСР ухвалила Положення про організацію в системі міліції відділів (відділень) карного розшуку. Того ж дня РНК УРСР було прийнято постанову «Про організацію карного розшуку», яка регламентувала для охорони революційного порядку шляхом негласного розслідування злочинів кримінального характеру в боротьбі з бандитизмом при всіх губернських управліннях радянської робітничо-селянської міліції в повітових містах з населенням не менше 40 тис. осіб створення відділення карного розшуку під керівництвом одного начальника і двох помічників з необхідною кількістю співробітників і штатом канцелярських службовців.

Вищим керівним органом кримінально-розшукових закладів республіки було Центральне управління карного розшуку Главміліції УРСР. У складі Главміліції УРСР був створений ВКР (Центророзшук), який почав діяти з червня 1920 року.

31 серпня 1921 року наказом головного начальника робітничо-селянської міліції УРСР губернський карний розшук підпорядковувався губернському начальнику міліції. 15 липня 1922 року наказом НКВС УРСР апарат карного розшуку був виведений із міліції в самостійний орган, очолюваний УКР УРСР.

9 вересня 1920 pоку наказом Главміліції Центророзшук був перейменований в Укрцентророзшук «во избежание могучих произойти недоразумений от однакового названия учреждений Центророзыска РСФСР и Украины».

У грудні 1921 року при науково-технічному відділі ЦУКР Главміліції УРСР створено Музей наочних посібників і знарядь кримінальних злочинів, а також Центральний розплідник собак-шукачів. Замість таємного відділу була організована «Бригада-мобіль» для розкриття «найбільш знакових злочинів». У серпні 1923 року Головміліцію та Центророзшук республіки було об’єднано в Головне управління міліції та карного розшуку у складі Народного комісаріату внутрішніх справ.

У 20-30-і роки XX ст., проводячи масові репресії проти народу держава трансформує органи правопорядку в репресивний апарат. Так, після завершення громадянської війни почали «брати» й тих, хто в ній переміг.

28 грудня 1930 року постановою Центрального виконавчого комітету та РНК УРСР створювалося Головне управління міліції і карного розшуку, на які покладалося загальне керівництво міліцією та карним розшуком на території республіки.

23 квітня 1932 року РНК УРСР затверджено Статут Головного управління, а 20 листопада – Статут обласного управління робітничо-селянської міліції. Вони зобов’язували працівників міліції та карного розшуку вести ретельний облік злочинності, вивчати причини, що її породжують, удосконалювати методи своєї роботи. У 1933 році із структурного підрозділу центрального апарату виокремлено відділ боротьби з розкрадання соціалістичної власності.

Із середини 1939 року до номенклатури карного розшуку ввійшли посади оперативного уповноваженого, старшого оперуповноваженого.

У грудні 1947 року було скасовано карткову систему, проведено грошову реформу, знижено ціни на товари першого вжитку. У зв’язку із цим одним із головних завдань органів міліції стала протидія спекуляції, яке було покладено на карний розшук.

У жовтні 1949 року міліція з усіма структурними підрозділами була переведена із МВС до Міністерства державної безпеки.

У березні 1953 року прийнято рішення про об’єднання союзних та республіканських міністерств державної безпеки і внутрішніх справ в єдине союзно-республіканське міністерство внутрішніх справ, що, у свою чергу, стосувалося і підрозділів карного розшуку.

Початок 60-х років характеризувався зростанням нестабільності та неврівноваженості суспільно-політичного життя в країні. Хрущовська відлига мала зворотню сторону. З одного боку, активно розвінчувався культ особи Й. Сталіна, продовжувався реабілітаційний процес, але преса вже «співала осанну» новому вождеві М.С. Хрущову. Нічим не виправдана брехня в ЗМІ про грандіозні успіхи стали першоосновою підвищеної злочинності у цей час.

Працівники карного розшуку внесли значний вклад у ліквідацію наслідків Чорнобильської аварії. Практично весь особовий склад УКР МВС України працював у зоні, яка прилягала до місця аварії, вирішуючи невідкладні завдання з недопущення і припинення злочинних проявів.

Листом МВС України № 5082/Кв від 24 вересня 1998 року Міністр внутрішніх справ України генерал внутрішньої служби України  Ю.Ф. Кравченко підтримав пропозицію Головного управління карного розшуку МВС України про щорічне відзначення 15 квітня Дня працівників служби карного розшуку.

За роки незалежності України Міністерством внутрішніх справ було вжито низку організаційних та практичних заходів щодо проходження служби в підрозділах карного розшуку.

Зокрема, 16 листопада 2001 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову про пільговий порядок обрахування вислуги років у підрозділах карного розшуку МВС України.

Наказом МВС України від 25.06.2002 № 613 Головне управління карного розшуку МВС України було реорганізовано в Департамент карного розшуку МВС України.

У наступні роки підрозділи карного розшуку нарощували кадровий та фаховий потенціал, вдосконалювали навички та активно впроваджували в дію досвід закордонних колег. Значно покращувалося й матеріально-технічне забезпечення, що створювало додаткові можливості для успішного розкриття злочинів та їх попередження. Швидкий розвиток інформаційних технологій, зміни в різних галузях життя держави, вимагали впровадження новацій та нових підходів до організації роботи.

За таких умов цілком закономірним стали й зміни  в законодавчій базі. На початку квітня 2001 року Верховна Рада України прийняла Кримінальний кодекс.

11 років потому – Кримінальний процесуальний, що отримав високу оцінку експертів-правовиків не тільки в Україні, але й фахівців у галузі права Європи та інших країн.

У 2015 році під час реформування органів внутрішніх справ України, у складі Національної поліції України створено блок кримінальної поліції, до якого увійшов карний розшук.

1. Департамент карного розшуку Національної поліції України
(далі – Департамент) є структурним підрозділом центрального органу управління поліції, який входить до складу кримінальної поліції.

2. Повне найменування – Департамент карного розшуку Національної поліції України, скорочена назва – ДКР.

3. Департамент у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції України та законів України, актами Кабінету Міністрів України, міжнародними договорами України, які набрали чинності відповідно до Закону України «Про міжнародні договори України», а також іншими нормативно-правовими актами, зокрема нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, наказами Національної поліції України та цим Положенням.

4. Діяльність Департаменту ґрунтується на принципах верховенства права, дотримання прав і свобод людини, законності, відкритості та прозорості, політичної нейтральності, взаємодії з населенням на засадах партнерства, безперервності, конспірації, поєднання гласних і негласних засад в оперативно-розшуковій діяльності.

5. Діловодство та забезпечення дотримання режиму секретності в Департаменті здійснюються в порядку, визначеному законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України та наказами Національної поліції України.

6. Департамент має печатку, штампи і бланки зі своїм повним найменуванням, необхідні для здійснення його діяльності.

1. Розшук осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухиляються від відбування покарання або від виконання обов’язків, визначених законом для суб’єктів пробації, зниклих безвісти, зокрема за особливих обставин, підлягають психіатричній допомозі у примусовому порядку, є боржниками за виконавчими документами, відповідачами у справах про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, є дітьми, стосовно яких за виконавчим документом про відібрання дитини за поданням виконавця судом винесено ухвалу про їх розшук, осіб, які не можуть надати про себе будь-яку інформацію у зв’язку з хворобою або неповнолітнім віком, установлення осіб невпізнаних трупів.

2. Попередження, виявлення, припинення та розкриття тяжких і особливо тяжких злочинів, зокрема вчинених учасниками організованих груп або злочинних організацій.

3. Участь у межах компетенції в реалізації державної політики у сфері протидії злочинності.

1. Департамент відповідно до покладених на нього завдань:

1) здійснює в межах компетенції аналіз стану оперативної обстановки в державі, чинників, що впливають на її ускладнення, прогнозує розвиток криміногенної ситуації в державі або в окремих її місцевостях та інформує керівництво Національної поліції України про необхідність вжиття відповідних заходів щодо її стабілізації;

2) бере участь у межах компетенції у виявленні та документуванні осіб, які готують або вчиняють тяжкі та особливо тяжкі злочини, у тому числі злочини, що набули суспільного резонансу, а також злочинів, учинених засудженими та особами, узятими під варту, які утримуються в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України;

3) надає в межах компетенції методичну та практичну допомогу підрозділам карного розшуку територіальних органів Національної поліції України (далі – підрозділи карного розшуку) з питань попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, а саме:

проти життя та здоров’я особи;

пов’язаних зі збройною агресією проти України, незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами;

проти власності;

незаконного заволодіння транспортними засобами, у тому числі перекриття міжнародних каналів протиправного переправлення через державний кордон України транспортних засобів з метою їх подальшої експлуатації;

які вчиняються засудженими та особами, узятими під варту, що утримуються в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України;

учинених у складі організованих груп або злочинних організацій;

4) організовує та здійснює оперативно-розшукову діяльність, спрямовану на виявлення та припинення кримінальних правопорушень, комплексне використання джерел оперативної інформації, застосування оперативно-технічних засобів під час провадження в оперативно-розшукових справах, контролює використання коштів, призначених для проведення такої роботи;

5) розроблює та  вживає заходів, спрямованих на вдосконалення форм і методів оперативно-розшукової діяльності підрозділів карного розшуку;

6) здійснює спільно з оперативними підрозділами Державної кримінально-виконавчої служби України заходи щодо оперативного контролю над процесами, що відбуваються в середовищі засуджених, а також для вирішення інших завдань оперативно-розшукової діяльності;

7) проводить аналіз ефективності використання негласних співробітників, проведення оперативних розробок під час протидії злочинності та підготовку пропозицій керівництву Національної поліції України з покращення оперативно-розшукової діяльності за цими напрямами;

8) у визначеному законодавством України порядку проводить опитування з використанням поліграфа;

9) виконує в установленому Кримінальним процесуальним кодексом України порядку доручення слідчого, прокурора та ухвали слідчого судді щодо проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні;

10) взаємодіє у визначеному порядку зі структурними підрозділами центрального органу управління поліції, територіальними (у тому числі міжрегіональними) органами поліції (далі – органи (підрозділи) поліції), іншими органами державної влади та місцевого самоврядування, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, постійними чи тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, об’єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та підпорядкування, іншими юридичними та фізичними особами, а також з правоохоронними органами іноземних держав і міжнародними організаціями з питань протидії злочинності;

11) вивчає передовий досвід правоохоронних органів іноземних держав щодо протидії кримінальним правопорушенням;

12) бере участь у межах компетенції у підготовці матеріалів на засідання колегій та оперативних нарад Міністерства внутрішніх справ України та Національної поліції України, уносить пропозиції до планів основних заходів Національної поліції України;

13) здійснює відповідно до законодавства України моніторинг медіа, інтернет-ресурсів з метою виявлення відомостей про готування або вчинення кримінальних правопорушень;

14) використовує відповідно до законодавства України оперативні засоби, зокрема, які зашифровують особу чи відомчу належність поліцейських, державних службовців та працівників, які працюють за строковим трудовим договором у Департаменті (далі – працівники Департаменту), а також транспортних засобів;

15) розробляє і реалізовує програми, комплексні і цільові оперативно-профілактичні операції та інші заходи, спрямовані на активізацію боротьби зі злочинністю;

16) користується базами (банками) даних Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України та інших органів державної влади з дотриманням законодавства України, зокрема, про захист персональних даних;

17) розробляє в межах компетенції проєкти нормативно-правових актів та організаційно-розпорядчих документів з питань, які належать до компетенції Департаменту, а також опрацьовує проєкти нормативно-правових актів, які надходять до Національної поліції України для надання зауважень і пропозицій або для погодження від інших органів державної влади;

18) узагальнює практику застосування законодавства України з питань, що належать до компетенції Департаменту, готує пропозиції щодо його вдосконалення, подає їх на розгляд керівництву Національної поліції України для вирішення питання щодо підготовки проєктів нормативно-правових актів;

19) розглядає за дорученням керівництва Національної поліції України звернення і запити громадян, народних депутатів України, комітетів Верховної Ради України, тощо з питань, що належать до компетенції Департаменту;

20) здійснює діловодство в електронній та паперовій формах.

2. Виконує інші функції, які випливають з покладених на Департамент завдань та визначені законодавством України.