Захищав Україну від ворога на найгарячіших напрямках Донеччини - історія поліцейського з Маріуполя Владислава Макаревича
З 2014 року поліцейський ніс службу на Донеччині, вижив під шквальним вогнем проросійських бойовиків. Найзаповітнішою мрією Владислава було повернутися до Донецька – з перемогою… Але 15 листопада 2017 року службове авто з правоохоронцем підірвалося на ворожій міні в прифронтовому (наразі тимчасово окупованому) селищі Талаківка під Маріуполем. Майору поліції Макаревичу назавжди залишилося 35 років.
Владислав Макаревич народився 7 вересня 1982 року в селищі Желанне Ясинуватського району Донецької області. Поліцейський присвятив службі в органах внутрішніх справ 18 років. Служив у Донецьку, а у 2014 році разом із колегами був передислокований до Маріуполя, який став для нього другою домівкою.
Владислав працював у відділі забезпечення безпеки дорожнього руху обласного главку, а з вересня 2017 року тимчасово виконував обов’язки начальника сектору реагування патрульної поліції Маріуполя. Він обслуговував прифронтові села – Гнутове, Сартану, Талаківку. Виїздив на виклики громадян, охороняв громадський порядок і безпеку місцевих жителів.
«У першу чергу він – офіцер. Владислав ніколи не ховався за спинами колег, завжди першим йшов туди, де найнебезпечніше. Коли 3 червня 2015 року бойовики пішли на штурм Мар’їнки, він, не вагаючись, під снарядами поїхав вивозити людей», – згадує Олексій Рудюк, колишній керівник і друг загиблого, з яким вони працювали пліч-о-пліч понад 10 років і товаришували ще з Донецька.
У складі зведених загонів поліції Владислав Макаревич ніс службу в Авдіївці, документував наслідки обстрілів, доставляв гуманітарну допомогу в постраждалі райони, допомагав людям, які лишилися на межі виживання. Одночасно виконував і свої безпосередні обов’язки – затримував водіїв, які втекли з місця ДТП, викрадачів автомобілів, притягував до відповідальності п’яних за кермом.
Після окупації Донецька поліцейський перевіз родину до Києва, а сам залишився на Донеччині. Відтоді дуже сумував за двома дітками, телефонував їм щодня та сподівався, що колись переїде до Києва, щоб водити їх до школи.
«Але все не переводився, бо усвідомлював, що зараз він потрібніший тут. Він щиро вірив, що повернеться до українського Донецька та рахував дні до того, коли це станеться», – розповідає Олексій Рудюк про полеглого друга.
Дружина розуміла чоловіка, адже сама працювала в правоохоронних органах, а ось малі син і донечка весь час чекали, що тато ось-ось приїде.
Але одного дня поліцейський не повернувся з чергування. 15 листопада 2017 року група реагування, яка патрулювала тодішню лінію розмежування з тимчасово окупованими територіями, отримала виклик про незаконну вирубку лісу. Екіпаж вирушив на місце, але між Талаківкою та Гнутовим наїхав на встановлену ворогом протитанкову міну. Стався вибух. Владислав, який був за кермом, загинув, а двоє його напарників дістали поранення.
Поховали Владислава Макаревича в рідному селищі Желанне. У нього залишилася мати, дружина, 13-річний син і 11-річна донька, які зараз мешкають за кордоном. Колеги підтримують родину загиблого товариша.
Відділ комунікації поліції Донецької області
