Вибір - життя: на Запоріжжі поліцейські продовжують евакуювати населення з прифронтових територій
Війна не робить пауз, не чекає, поки збереш сумку та не запитує, чи ти готовий. Вона раптово, жорстоко вривається в життя. Там, де стих людський гомін, - чути голос поліцейського: «Бабусю, будь ласка. Хоча б сьогодні. Поїхали.»
Він стоїть у напівзруйнованій хаті, десь поруч працює ворожа арта, а перед ним - літнє подружжя, яке пручається не із впертості, а через біль. Бо як залишити дім, де прожив все життя? Та війна не лишає вибору.
Василівський район. Тут ще вчора хтось тримався за стіни рідного дому, а сьогодні бачить в новинах на місці свого будинку лише уламки й попіл. рашисти б’ють не навмання - вони б’ють по людських долях.
Евакуація - не просто проїхати з пункту А до пункту Б. Це вирвати зі смертельних обійм війни ще одне життя, врятувати ще одну родину, яка не встигла забрати сімейні фото з комоду.
Минулого тижня правоохоронці вивезли із прифронтового Приморського двох жінок 69 та 74 років та 68-річного чоловіка. Сусіди довго не наважувалися на виїзд, як і більшість - трималися за рідні стіни, за вже звичне життя серед вибухів, але одного дня зібралися з духом й вирішили: час рятуватися. Не могли не забрати із собою і маленьких Кнопу і Кльопу - двох руденьких песиків. Кажуть: «Вони - наші талісмани».
Рішення односельців стало прикладом і для літнього подружжя - 71-річної Валентини Миколаївни та 73-річного Леоніда Миколайовича. Раніше вони відмовлялися навіть говорити про евакуацію: мовляв, прожили тут усе життя, тут і залишимось. Та цього разу щось змінилося - можливо, рішучість сусідів дала їм сили.
І поки хтось шукає причини залишитися, поліцейські шукають шляхи, щоб врятувати. Навіть тоді, коли GPS зникає і перестає бути дороговказом, а ворог прострілює напрямки руху.
Запилене авто, погляд у дзеркало заднього виду… На пасажирському - ще декілька врятованих життів.
Відділ комунікації поліції Запорізької області
