Врятувати, ризикуючи власним життям: запорізький поліцейський Олександр Рибалка – про надскладну роботу парамедиків
Війна змінює все. Вона стирає звичне уявлення про час, розмиває межі між життям і смертю, змушує переоцінити кожну хвилину. Але є ті, хто не має часу на страх чи роздуми. Вони - парамедики, які їдуть туди, звідки інші тікають, та борються за життя там, де чатує смертельна небезпека. Олександр — один із них.
Його найважчі робочі години починаються з тривожних повідомлень: «Влучання. Є травмовані». Тоді він разом із напарником мершій вирушає на місце трагедії, де у повітрі ще відчувається запах гарі, а в очах присутніх людей зчитується шок. Олександр знає: тут кожна секунда може вартувати людського життя.
Коли його руки зупиняють кровотечі, фіксують переломи, намагаються відновити роботу серця, то поруч ще палає та лунають крики людей, які шукають своїх рідних серед руїн.
«Тримайся, маленька».
Згадуючи вересень 2024 року, поліцейський розповідає про роботу після влучання ворожої ракети у готельний комплекс.
«Постраждала родина… Мати й син загинули. Батько та донька опинилися під завалами. Вони були серйозно травмовані. Декілька годин під холодним дощем ми разом із рятувальниками деблоковували їх. Ноги дівчинки притисла бетонна плита. Я намагався весь час тримати її в свідомості. Ніколи не забуду, як вона дивилася навколо розгубленими очима, ще не розуміючи, що її більше не обійме мама».
«День святого Миколая, який зіпсував підступний ворог».
Окупаційні війська вкотре атакували житловий район обласного центру, влучили в багатолюдне перехрестя. Результат воєнного злочину - 9 загиблих та 17 поранених. Олександр Рибалка, як завжди, був там одним із перших. Дим, уламки скла, палаючі машини та запах смерті.
«Після того, як надали всім допомогу та передали потерпілих медикам, в одному із згорілих авто я побачив шматок світлої жіночої шубки. Тоді уявив собі молоду дівчину, яка у День святого Миколая їхала у своїх справах, мала плани на майбутнє, проте через підступного ворога трагічно загинула», - розповідає поліцейський.
«Коли на допомогу приходять звичайні люди».
8 січня цього року армія рф завдала два удари керованими авіабомбами. Вони вибухнули серед скупчення людей – поблизу інфраструктурного об’єкта та проїжджої частини.
«До цього я ніколи не бачив такої кількості вбитих та важко поранених. Звідусюди кликали на допомогу. Медиків, поліцейських та рятувальників не вистачало. Добре, що тоді знайшлись небайдужі містяни, які зупинялися та на власних автівках відвозили поранених до медзакладів. Невдовзі пролунала загроза повторного удару. В цей момент до нас підбігла жінка, яка повідомила про важко поранену. Громадянка була в критичному стані. Масивна кровотеча не залишала часу на роздуми. Незважаючи на небезпеку, нам вдалося врятувати її».
Такі моменти довго не відпускають емоційно. І після зміни, і навіть через тривалий проміжок часу відгукуються в пам’яті. Проте Олександр Рибалка не дозволяє собі дати слабину, адже війна ще триває, і в будь-який момент може надійти те страшне повідомлення «Влучання. Є травмовані». Поліцейський-парамедик не вважає себе героєм. Але коли йому дякують ті, кого він повернув до життя, розуміє: ця робота — більше, ніж просто допомога. Це можливість дарувати людям другий день народження.
Відділ комунікації
поліції Запорізької області
