«Ворожий танк п’ять разів відпрацював по нашій позиції, але ми продовжили оборону», - боєць бригади Нацполіції «Лють» Віталій Терлига

Віталій приєднався до лав Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють» з початку її формування. Воював на найгарячіших напрямках фронту на Донеччині. Під час виконання бойового завдання поблизу Торецька отримав важке осколкове поранення руки та ока. Наразі боєць проходить реабілітацію та хоче повернутися в стрій, щоб бути корисним своїй бригаді.

 Віталій Терлига каже, коли дізнався про формування Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють», зрозумів, що це його можливість стати на захист країни: «Вирішив приєднатися, тому що у мене було бажання, мотивація і загалом я хотів воювати».

Після навчання та спецпідготовки Віталія відібрали до штурмового батальйону «Тавр» бригади Нацполіції «Лють» і призначили командиром штурмової групи. Їхній підрозділ вирушив на Донецький напрямок.

Перший бойовий вихід найбільше закарбувався в пам’яті бійця. Це була Курдюмівка, де точилися запеклі бої з окупантами.

«Звуки артилерії, мінометів, танків, «градів», на землі лежали тіла росіян - це була зовсім інша реальність. Кожен бій - це не лише фізичне, а й психологічне випробування».

Віталій пригадує, як з повним екіпіруванням йшли до позицій пішки, а це понад сім кілометрів, транспорт не міг туди доїхати. Найскладніше було психологічно, і загалом звикнути до таких умов.

Далі були штурмові дії під Майорськом. До виконання бойового завдання поліцейські готувалися майже місяць. Посилено тренувалися на полігоні, відпрацьовували чіткість дій та злагодженість. Штурм тривав понад дев’ять годин. Бійці успішно атакували ворога та взяли в полон одного із них.

«Ми штурмували дві позиції. Успішно взяли першу і пішли штурмувати іншу. Коли забрали другу, противник намагався контратакувати, але не вийшло».

Ворог намагався їх всіляко вибити з позицій у селі Богданівка Бахмутського району. Обстрілював їхній пункт оборони зі всього можливого озброєння.

«Там запам’ятовується все - як нас накривали градом, як обстрілював танк, і розбирав нашу позицію - такого не забудеш точно», - ділиться спогадами лютівець.

З позиції окупанти вибивали бійців скидами, FPV-дронами, мінометами, АГС, але нічого не змогли зробити.

«Близько 12-ї ночі ми почули звук гусеничної техніки - це був танк. Він відпрацював по нашій позиції п’ять разів і повністю її зруйнував. На щастя, нам вдалося вибратися та переміститися на іншу позицію, де ми продовжили оборону».

Після ротації підрозділ Віталія відправили у Часів Яр. Цей напрямок боєць називає складним, адже ворог постійно вів активні бойові дії. Згодом їх перекинули на Торецький напрямок, де вони виконували контрштурмові дії, щоб противник не зайшов у міську забудову.

Бійцям доводилося перебувати на позиціях п’ять діб. Це було надзвичайно важко: противник безперервно штурмував, організм не витримував постійної напруги - практично не спали, але завжди треба було залишатися в бойовій готовності.

«На війні дуже важлива домедична підготовка, адже ці знання - це можливість врятувати, в першу чергу, своє життя», - ділиться Віталій. Розповідає, що сам серйозно готувався, додатково вивчав медицину та проходив різні курси.

Йому довелося рятувати свого побратима під час штурму Майорська. У нього було осколкове поранення обох рук. Віталій забрав його до себе в укриття, вчасно надав першу домедичну допомогу і відправив на евакуацію.

Знання з домедичної підготовки допомогли Віталію надати собі допомогу після того, як він отримав важкі поранення руки та ока у липні 2024 року на Торецькому напрямку. Ворог скинув саморобний вибуховий пристрій з дрона у бліндаж, де перебував боєць.

«Я отримав поранення правої руки, туди потрапили п’ять осколків, але навіть не відчував їх, бо пристрій вибухнув на рівні обличчя й обпік його. Евакуювали мене досить швидко, десь за хвилин сорок. Стабілізували, надали першу допомогу і відправили на лікування».

Вибух спричинив сильну контузію. Скляний осколок проник глибоко всередину ока, лікарі не змогли його видалити. Віталій пройшов тривале лікування, операцію з пересадки рогівки ока. Зараз він відновлюється, чекає на ще одне хірургічне втручання з видалення осколка.

Попри складне поранення і тривале лікування, Віталій Терлига має бажання повернутися у підрозділ до своїх хлопців.

«За час служби - це найближчі люди. Дуже за них переживаю, вони класні, розумні, відчуваю, що у них все буде добре».

Департамент комунікації

Національної поліції України