Воїн за покликом серця: спогади про полеглого поліцейського з Полтавщини Романа Обуховського

Він міг стати археологом або вчителем історії. Але свідомо обрав службу, відповідальність і боротьбу за незалежність України.

Роман Обуховський – інспектор штурмового полку «Сафарі» Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють». Загинув 10 грудня 2024 року на Донеччині під час ворожого обстрілу. Для рідних, друзів і побратимів він назавжди залишився людиною-позитивом і поліцейським на сто відсотків.

Роман Обуховський народився 17 березня 1982 року в селі Шевченки Глобинського району. Він був допитливим і цілеспрямованим відмінником, який захоплювався історією та археологією, перемагав у районних конкурсах.

«Рома все вмів, усе знав, – згадує мама Героя, Любов Обуховська. – Він з дитинства тягнувся до знань».

У 2004 році Роман закінчив історичний факультет Полтавського педагогічного університету за фахом учителя історії та географії. Та, як кажуть близькі, за дипломом він був учителем, а по суті – поліцейським. 

«Він був надзвичайно задоволений навчанням в університеті, відкритий, щирий, – розповідає кум Романа Вячеслав Опанасенко. – Він був поліцейським за покликом серця і віддавався цій справі на сто відсотків».

Після служби у Збройних Силах України у 2005 році Роман остаточно пов’язав своє життя з правоохоронною діяльністю. У 2012 році він здобув юридичну освіту в Національному університеті «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Майже 20 років – в органах внутрішніх справ та поліції: спочатку дільничний інспектор, згодом – оперативник карного розшуку.

Колеги пам’ятають його як професіонала з великої літери.

«Якщо сказати про нього одним словом – надійний, – говорить капітан поліції Ганна Білера, колега та подруга Романа. – На нього завжди можна було покластися. Спокійний, врівноважений, дуже справедливий. Він умів бути рішучим, коли цього вимагала ситуація, і завжди залишався людяним».

Роман був учасником бойових дій, проходив службу в зоні АТО. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації він знову зробив свій вибір – стати на захист країни. Добровільно вступив до лав штурмового полку «Сафарі» ОШБ «Лють».

Побратими дали йому позивний Стетхем – за зовнішню схожість з актором Джейсоном Стейтемом і внутрішню зібраність, притаманну його екранним героям.

«Це було його особисте, вольове рішення, – наголошує Ганна Білера. – Він діяв чітко, відповідально, з максимальною увагою до деталей. Справжній професіонал».

Попри війну, Роман залишався людиною світла. Умів створити атмосферу довіри, підтримати словом і ділом, пожартувати навіть у найскладніший момент. Його гумор називали «одеським», а характер – відкритим і прямолінійним.

Він любив риболовлю, вболівав за полтавську «Ворсклу», мріяв створити унікальний стіл з епоксидної смоли. І завжди знаходив час для близьких – навіть після бойових виходів одразу телефонував матері та кожні три-чотири дні писав своїй похресниці.

Коли зв’язок обірвався, мама і 15-річна дівчинка першими відчули – сталося лихо.

10 грудня 2024 року Роман Обуховський загинув у Дружківці на Донеччині внаслідок ворожого обстрілу. Його поховали в селі Затурине поблизу Полтави – серед захисників, які віддали життя за Україну, неподалік могили батька.

«Для нас він і досі в строю, – говорить Вячеслав Опанасенко. – Ми не можемо змиритися з його втратою».

Колеги також важко пережили цю звістку.

«Новина про його загибель стала глибоким ударом. Це велика втрата для всіх, хто його знав», – каже Ганна Білера.

За особисту мужність Указом Президента України Роман Обуховський посмертно відзначений орденом «За мужність» III ступеня, відзнакою Президента України «За оборону України» та відзнакою «Комбатанський хрест» – почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України. Також йому посмертно присвоєно спеціальне звання підполковника поліції.

Роман Обуховський не встиг створити власну родину, але залишив по собі значно більше – пам’ять, любов і приклад людини, яка жила чесно, служила по-справжньому і свідомо стала на захист України.

Його пам’ятають таким, яким він був: надійним, щирим, усміхненим. Поліцейським на сто відсотків. І Героєм – назавжди.

Відділ комунікації поліції Полтавщини