«Важливо зловити ідеальний момент для удару і вразити ціль тоді, коли ворог найменше цього очікує», - поліцейський-пілот FPV Руслан Пономаренко
Поліцейський Руслан Пономаренко на псевдо Рудик уже півтора року служить у взводі безпілотних систем батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП у Полтавській області. Нині він - пілот FPV-дронів, який виконує бойові завдання на Сумському та Донецькому напрямках.
До переходу в стрілецький підрозділ Руслан не мав досвіду керування безпілотниками - раніше він працював у конвойній службі. Пропозицію опанувати новий напрям сприйняв як можливість бути корисним на фронті й погодився без вагань.
«Спочатку, звісно, було важко, адже тут своя специфіка роботи. Але навчання й тренування допомогли відпрацювати навички пілота до автоматизму. Коли приїхав на бойові завдання з побратимами, набрався досвіду й зрозумів, що ця робота мені підходить», - розповідає поліцейський.
Руслан родом із Бахмута. Через війну йому довелося залишити рідне місто та переїхати на Полтавщину. Втрату дому він сприймає особливо гостро, а службу на передовій - як можливість не допустити, щоб війна прийшла туди, де він нині живе.
«Один дім я вже втратив, не хочеться втрачати другий. Якщо не бути на передовій, то ворог дійде і сюди», - пояснює свою мотивацію Руслан.
Робота пілота FPV потребує технічних знань, розуміння тактики, уважності та злагодженої взаємодії з екіпажем. За словами поліцейського, кожен член команди має свою роль, але всі повинні бути готовими підстрахувати одне одного.
«Завдання пілота FPV - уражати цілі противника. Ми працюємо з різними типами безпілотників, зокрема на оптоволокні. Також допомагаємо побратимам на позиціях, доставляючи необхідні речі. У цій роботі важливо постійно вчитися, бути уважним і довіряти своїй команді», - каже Рудик.
Свій перший бойовий виліт Руслан здійснив на Донеччині, поблизу населеного пункту Грузьке. Відповідальність, яку відчув тоді, пам’ятає й досі.
«Спершу було непросто, але коли дивився на хлопців на позиціях, ставало спокійніше. Я одразу сів за пульт і керував дроном як пілот. У нас немає такого, що кожен виконує лише одну функцію. Ми можемо замінити одне одного: якщо ти літаєш і втомився, тебе спокійно підміняє інший».
Служба екіпажів безпілотних систем не має чіткого розкладу. Робота починається з отримання завдання, а далі - підготовка техніки, вильоти та постійна готовність реагувати на зміну обстановки. Чергування можуть бути тривалими, тому важливо вміти розподіляти навантаження й підтримувати побратимів.
Руслан пригадує, як під час одного з чергувань екіпажам довелося оперативно реагувати на появу противника поблизу їхніх позицій. Тоді до виконання завдання долучилися різні підрозділи, які спільно працювали над стримуванням ворога.
Нині екіпажі також виконують нічні чергування. Після зміни поліцейські відпочивають, а потім знову готують техніку до роботи.
Підготовка дронів до виконання завдань потребує часу й уваги. БпЛА надходять на позиції в базовій комплектації, тому перед вильотом екіпаж перевіряє обладнання, встановлює необхідні елементи та переконується, що техніка справна.
«Дрони на позицію надходять у базовій комплектації. Нам треба встановити пропелери, закріпити боєкомплект, плати, а також перевірити камери, щоб усе було надійно. Усе залежить від типу дрона: якщо восьмидюймовий, то підготовка відбувається швидше, а на п’ятнадцятидюймовий оптоволоконний борт може піти й пів години. Багато часу також забирає заряджання акумуляторів», - розповідає Рудик.
Робота екіпажу FPV вимагає максимальної зосередженості, адже результат залежить від витримки кожного. За словами Руслана, виваженість і здатність контролювати емоції допомагають виконувати завдання.
«Важливо витримати той ідеальний момент для удару. Не завжди потрібно вражати ціль одразу, щойно підлітаєш. Треба вміти оцінити ситуацію і вразити ціль тоді, коли ворог найменше цього очікує. Витримка - це найголовніше», - зазначив пілот.
Кожне успішно виконане завдання - результат спільної роботи всього екіпажу. Пілот керує дроном, другий оператор забезпечує зв’язок і якісне зображення, а штурман допомагає вивести борт до цілі.
«Якби другий пілот не забезпечив зв’язок із дроном і якісну картинку, а штурман не привів до цілі, такого результату не було б. Сам пілот нічого не може зробити, окрім як керувати дроном. Йому потрібна професійна команда, яка підтримуватиме його у цей важливий момент», - розповідає Руслан Пономаренко.
Про своїх побратимів Руслан говорить із теплом. За час служби він уже двічі святкував день народження на позиціях. Каже, що такі моменти особливо відчутно об’єднують команду.
«Свій день народження я вже двічі відзначаю не вдома. Минулого року ми були в Сумах, а цього — на Донеччині. Побратими привітали мене вночі. Приємно, звісно, але там емоції й розуміння зовсім інші. Торт у мене був м’ясний - із тушонки, зі свічками й батончиками. Хлопці підготувалися», - усміхається пілот.
Руслан також пригадує, як екіпаж доставляв безпілотником на оптоволокні посилку бійцям 156-ї бригади в Костянтинівку.
«Нам дали точні координати, ми підлетіли прямо до вікна й побачили, як нас чекають хлопці. Зазвичай доставляємо воду, батончики, хліб — залежно від того, кому що потрібно. У такі моменти розумієш і оцінюєш усе по-іншому», — розповідає Руслан.
Щодня екіпажі стикаються з новими викликами. Ворог намагається просуватися, використовуючи броньовану техніку та квадроцикли. Аеророзвідка виявляє цілі, після чого екіпажі безпілотних систем долучаються до їх ураження.
«Найчастіше працюємо по піхоті: аеророзвідка виявляє ціль, а ми летимо й відпрацьовуємо. Якщо виявляємо техніку чи наземний роботизований комплекс, також долучаємося до його знищення», - пояснює пілот.
Аби не втрачати пильності та постійно вдосконалювати професійні навички, Руслан майже щодня тренується. Екіпажі проводять обльоти, взаємодіють із досвідченими підрозділами та обмінюються досвідом.
Для Руслана Пономаренка служба — це не просто робота з безпілотниками. Це відповідальність за побратимів і спільна справа, у якій результат залежить від кожного члена команди.
Департамент комунікації Національної поліції України
