Ціною життя зупинив наступ ворога – пам’яті Героя України, вінницького поліцейського Дмитра Агат’єва на псевдо Стетхем

Боєць стрілецького батальйону поліції Вінниччини загинув під час виконання бойового завдання у складі ОШБ Нацполіції «Лють» у  лютому 2025 року. Тоді він очолював штурмову групу під час контрдиверсійної операції у Торецьку. Був поранений, але продовжував прикривати й рятувати побратимів. Під обстрілом прорвався до будівлі, де противник накопичував сили, й власноруч заклав міни. Після успішного знищення позиції окупантів, у бронетехніку наших бійців влучив ворожий дрон-камікадзе. У результаті вибуху Стетхем та ще один правоохоронець загинули. Президент України посмертно присвоїв Дмитру Агат’єву найвищу державну нагороду – звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

ДИТИНСТВО, ЮНІСТЬ, МРІЇ І ШЛЯХ ДО СЛУЖБИ

34-річний майор поліції (посмертно) Дмитро Агат’єв народився 31 липня 1990 року в Харкові. У батьків він був єдиним сином – оточеним любов’ю, турботою та родинним теплом. Мати, Надія Миколаївна, згадує, що Дмитро змалечку був енергійним і непосидючим хлопчиком. Він рано почав ходити, захоплювався спортом та завжди прагнув руху.

За освітою Дмитро був учителем історії й права, але справжньою його мрією з юності залишалася служба в поліції.

«Він дуже хотів працювати саме оперуповноваженим. І до того, як нарешті ним став, Дмитро служив на різних посадах: в підрозділах держохорони, дільничним, в поліції діалогу, Національній гвардії. Однак опер – це було його», – говорить дружина бійця Консуелла.

ЗУСТРІЧ, ЩО СТАЛА ДОЛЕЮ

З дружиною Агат’єв познайомився у студентські роки, випадково зустрівшись на спільній кухні гуртожитку. Відтоді вони вже не припиняли спілкування й невдовзі одружилися. На весільні кошти придбали кімнату, а згодом у подружжя з’явився синочок Святослав, який дуже схожий на тата й не тільки ззовні, а й за характером. Наразі ця маленька копія батька, дає сили усій родині переживати важку втрату й продовжувати жити вже по-іншому – жити без...коханого чоловіка, батька та сина.

БЕЗЦІННІ РОДИННІ МИТІ

Служба оперативника забирала багато часу. Та попри це родина цінувала кожну можливість побути разом. Вони подорожували Україною, їздили на риболовлю – любов до неї Дмитру ще в дитинстві прищепив батько, Сергій Іванович. Разом ходили у парки, розважальні центри, грали у боулінг, відпочивали на природі. Сім’я мала багато планів на майбутнє, та клята війна знищила усе за одну мить. Мрією Дмитра було піднятися на Говерлу, тепер цю мрію здійснюватимуть його син та дружина в пам'ять про нього.

КОЛИ ОБОВ’ЯЗОК КЛИЧЕ НА ФРОНТ

У Стетхема було багато ротацій. З 2014-го майже кожен рік. Він побував на найгарячіших напрямках: Слов’янськ, Бахмут, Краматорськ, Куп’янськ, неодноразово Торецьк, однак тоді кількість виїздів дорівнювала кількості повернень. Все змінив лютий 2025-го.

Консуелла каже, що чоловік не міг інакше, як стояти на захисті не тільки людей в тилу, а й на передовій.

«Це жило в ньому. Коли він був у Вінниці, розмови про те, що він має боронити країну, лунали постійно, він думками був там», – розказує дружина. «Там мої козаки, я їх всіх знаю, як я без них», – згадуючи про Дмитра, додає мати. «Він хотів захищати Україну, щось змінювати в державі на краще», – гордо ділиться спогадами Святослав.

У червні 2024 року Стетхем добровільно приєднався до стрілецького батальйону поліції Вінниччини. Колега, побратим і найкращий друг Дмитра – Юрій Гура розповідає, що Агатєв завжди був на позитиві, жартував, бо без гумору там важко, й з посмішкою казав: «Завершиться усе це, повернемось додому й почнемо нове життя».

Після тривалої підготовки воїни вирушили на фронт.

СПЕЦОПЕРАЦІЯ «ЛЮТІ» ПІД ТОРЕЦЬКОМ

Об’єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» майже рік утримує оборону на одному з найважчих напрямків фронту – поблизу Торецька на Донеччині. Сюди російські війська кидають свої найбоєздатніші підрозділи. Тут кожен день, як окремий бій за життя.

7 лютого 2025 року розпочалась спецоперація зі знищення позиції ворога, що закріпився у підвальних приміщеннях зруйнованих будівель та накопичував сили, аби зайняти висоту, що, у разі успіху, дозволило б противнику активно наступати на позиції сил оборони України. Бійці бригади разом із суміжними підрозділами поліції висадились біля лінії зіткнення. Завданням штурмовиків було підірвати цю позицію окупантів.

Ще під час висування бронеавтомобіль поліцейських зазнав ударів дронів, артилерії та мінометів. Попри щільний вогонь, група дісталася цілі. Дмитро йшов першим: координував бій, прикривав своїх кулеметним вогнем та зірвав спробу ворога застосувати РПГ.

Цим командир врятував життя особового складу й техніку. Навіть поранений вибухом FPV, він залишився в бою. Коли «трьохсотий» побратим із мінами впав, Агат’єв під обстрілом підхопив вибухівку, прорвався до будівлі, знешкодив гранатами противника й заклав міни. Повертаючись, вивів пораненого до БТРа, прикриваючи його собою.

Секунда за секундою все йшло чітко й злагоджено, але війна – це завжди ризик. Саме в момент, коли, здавалося, що завдання виконане, позицію ворога разом із великою кількістю боєкомплекту та живої сили – знищено, й хлопці вже на шляху назад – противник запускає дрон-камікадзе.

Серед тих, хто тоді був із бійцями в одному БТРі, – Віталій Поліщук. Він вижив дивом, але говорить про це з глибоким сумом. Утрьох вони тримали люк М113, щоб ворожий скид не потрапив у середину, однак він усе ж таки влучив. У результаті вибуху Дмитро та його побратим отримали надважкі поранення. Попри зусилля медиків, обидва загинули.

ЗВІСТКА, ЯКУ НЕМОЖЛИВО ПРИЙНЯТИ

Найстрашніше для рідних – це очікування звістки з фронту від найдорожчої людини. Тисячі думок і серед них головна – «аби тільки був живий». Про вихід на штурм Дмитро повідомив дружину, а от про завершення операції – жодних відомостей. Тиша телефону, яка заважає дихати і думати про щось інше.

«Я вже розуміла, що щось сталося, Діма не телефонує цілий день, але я думала, можливо, поранений – не стримуючи сліз говорить Консуелла. Я почала дзвонити хлопцям, які були з ним, їхнім дружинам, але ніхто не давав конкретної відповіді на моє одне запитання: «Він вже повернувся із завдання, чи ще триває штурм». А потім побратими набрали мене і передавали один одному слухавку, не маючи сил озвучити мені страшну правду. Тільки коротке – «тримайся, Консуелло, його немає», – емоційно продовжує дружина.

І все – життя розділилося на «до» та «після». Консуелла намагалась щосили стримувати емоції на скільки могла, тому що понад усе боялася, як це сприйме син. Але дитина після звістки лише годинами повторювала – «тата більше немає».

Минуло вже більше року з того страшного дня, а біль не вщухає. Рідні згадують ці трагічні події, наче це було вчора. Святослав береже батькові речі – бійцівський спортивний шолом, рюкзак, куртку. Нині він професійно займається бойовими мистецтвами ММА. Дмитро встиг побувати лише на одному його турнірі, тепер кожну свою перемогу хлопчик присвячує татові.

КВИТКИ НА ДЕНЬ, КОТРИЙ НЕ НАСТАВ

Дружина згадує ще один щемливий момент. Вона придбала квитки до Краматорська, щоб побачити Дмитра хоча б ненадовго. Не наважувалася сказати йому про це. Коли написала – боялася, що він розсердиться, бо вважав, що це небезпечно. Та відповідь була зовсім іншою – «я щасливий». Ці квитки були на 22 лютого – день, який для Дмитра так і не настав.

ОСТАННЯ ДОРОГА ГЕРОЯ

11 лютого 2025 року Вінниця прощалася зі своїм Захисником. Сотні містян утворили живий коридор шани, зустрічаючи Героя «на щиті». Дмитра Агат’єва поховали на Алеї Слави в обласному центрі.

НАГОРОДИ, ЩО СТАЛИ СИМВОЛОМ ПОДВИГУ

29 січня Президент України Володимир Зеленський вручив дружині та 13-річному сину Захисника найвищу державну нагороду – присвоєння Дмитру звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка".

Також Указом Президента України поліцейський був нагороджений відзнакою «За участь в АТО», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня, відзнакою «За оборону України та Почесним нагрудним знаком «Комбатантський хрест» від Головнокомандувача Збройних Сил України.

Ці нагороди тепер власність сина Героя, якими він дуже пишається та дбає про їхнє збереження. На тактичній сумці Святіка – татів шеврон – БПОП Стрілецький, в руках вітрина з батьковими відзнаками, в серці – «краще б всього цього не було».

 

Ми пишаємося подвигом Героя України Дмитра Агат’єва. Його мужність, відданість Присязі та самопожертва назавжди залишаться в історії боротьби за незалежність України. Водночас ми розділяємо глибокий біль втрати з його родиною та близькими. Бо така правда війни: поліція воює, поліція втрачає своїх. Вони не чекають, коли ворог прийде у наш дім. Вони зустрічають його на полі бою. І саме завдяки таким людям Україна стоїть і буде стояти. Вічна пам'ять і шана Дмитру Агат’єву!

Відділ комунікації поліції 

Вінницької області