«Це моя земля, тому ворогу тут не місце»: історія бійця на псевдо Малий, який відновлюється після поранення біля Торецька, щоб повернутися на передову
Сергій Мінько — боєць батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП у Харківській області, наразі лікується після поранення ноги. Проте його дух — незламний, а думки – з побратимами на передовій.
Сергій почав свій бойовий шлях ще у 2014 році в лавах Збройних Сил України, у складі 25-го батальйону «Київська Русь». Згодом — контрактна служба у 54-й бригаді на Світлодарській дузі. Сьогодні ж Сергій Мінько — стрілець батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Харківській області. Він не з тих, хто відступає або обирає спокій.
Після служби у ЗСУ Сергій вирішив продовжити захищати країну — у лавах поліції. Пройшовши шлях від батальйону конвойної служби до полку особливого призначення, з початком повномасштабного вторгнення він добровільно увійшов до бойових груп, які разом із підрозділами ЗСУ виконують бойові завдання на передовій.
Вже з перших днів повномасштабного вторгнення Сергій перебував у найгарячіших точках: Харківщина, Луганщина, Донеччина. Його завдання — штурмові дії, а значить бути там, де найнебезпечніше. Під прикриттям БпЛА, з мінометниками чи в складі мобільних груп.
Найбільше поліцейському запам’ятався бій за місто Торецьк. Там, у лютому, його група намагалася вибити ворога з будівлі, де були заблоковані українські воїни.
Штурм вдався — побратими вийшли живими, проте Сергій втратив двох близьких друзів. Потім ще десять днів обороняв позицію під постійними атаками. Не здавався. Брав у полон, вів переговори.
«Це був один із найважчих моментів у моєму житті. Але ми вистояли. Взяли трьох полонених, не здали позиції за десять днів безперервних ворожих атак», — пригадує Сергій.
Бійцям довелося ночувати в підвалі під обстрілами, з полоненими ворогами. Їх не катували, не принижували — ділили з ними воду та їжу.
«18-річний росіянин із позивним Музончик після кількох діб у підвалі заявив, що хоче в російський добровольчий корпус, щоб воювати за нас. Він ніс пораненого та спорядження, допомагав нам обороняти позицію», - розповідає Малий.
Після запеклих боїв, без сну, під ворожими дронами й вогнем артилерії, Сергій із побратимами вивів поранених і полонених, попри загрозу власному життю. На позиції залишили міну, аби ворог не зміг закріпитися.
Поранення Сергій отримав під час виконання бойового завдання біля Торецька. Але каже з посмішкою:
«Нічого, доживемо — і далі будемо виконувати свої завдання. Планую повернутись у стрій. Обов’язково».
В арсеналі бійця — державні нагороди, зокрема «Хрест Хоробрих», «Захиснику України», відзнаки від Президента та МВС.
«Головна моя мотивація — не нагороди, а те, Україна — це моя земля. І нічого ворогу тут робити. Той, хто прийшов із мечем — від меча і загине», - зазначив поліцейський.
Сергій — не просто боєць. Він символ незламності, людяності й справжньої сили духу. Малий з великим серцем.
Відділ комунікації поліції Харківської області
