«Три роки в армії Ізраїлю, а тепер у складі полку «Луганськ» нищимо москалів», - боєць бригади Нацполіції «Лють» на псевдо Адольф

Сьогоднішній герой за 35 років встиг пройти чималий шлях: відслужив в армії іншої країни, працював дільничним у Дніпрі, пройшов чимало боїв на Донбасі, а нині разом з побратимами накриває противника мінометним вогнем поблизу Торецька.

Боєць долучився до лав бригади Нацполіції «Лють» з моменту її створення – перейшов з посади дільничного офіцера у Дніпрі. 

«Коли почалося повномасштабне вторгнення я подумав, що своє у райвідділі я вже відпрацював, тож готовий для більшого. Плюс у мене є військовий досвід – я служив 3 роки в ізраїльській армії», - каже Адольф. 

Спецпризначенець емігрував в Ізраїль ще в 2010-му – там і відслужив 3 роки у лавах Збройних Сил, а повернувся в Україну в 2014-му:

«У мене тут були мама і бабуся з дідусем – треба було допомагати. Потім одружився, доньці вже 6 років».

За час служби в Ізраїлі Адольф неодноразово брав участь у боях проти арабських терористів в Секторі Газа. 

«Я служив у підрозділі прикордонників. Ми зачищали звільнені територій. Тож я хотів поділитися досвідом – я чимало працював із 60-мм мінометом – от і пішов у «мінометку», - згадує захисник. 

Адольф переконаний, що українська армія одна з найсильніших на континенті, але обов’язково треба постійно вдосконалюватися: 

«У першу чергу це навчання. В ізраїльській армії ти виходиш з КМБ тільки через 9 місяців, і лише після цього ти отримуєш певну спеціальність. По друге – стрілецька зброя: так, АК-74 довів, що це зброя надійна, але ж з моменту його створення технічний розвиток зробив великий крок вперед – хотілось би зброю більш точну. Та і взагалі РЕБи, РЕРи, розумні міни та сучасні міномети – так вони дорогі, але ж це допомагає. По трете – розвідка. Розвідка Ізраїлю одна з кращих в світі. А також потрібно більше сучасної авіації, особливо в районах забудови».

На Донбасі поліцейський пройшов усі ділянки фронту, де був задіяний штурмовий полк «Луганськ». По ворогу Адольф із побратимами відпрацьовували з 82-мм та 120-мм мінометів. 

«Ми воюємо не з «чмобіками» - це регулярна і професійна армія. Зараз ворог технічно забезпечений усім необхідним. У посадках нам легше, бо там ворог більш статичний – приблизно на одному місці, а в умовах міської забудови окупанти перебігають з місця на місце, не завжди встигнеш швидко перевести міномет на іншу ціль. Між будівлями невелика відстань – важче прицілитись».

І хоча воїн чимало прожив в іншій країні – зрозумів, що вдома краще:

«Ми повинні захистити нашу країну. Я там освоївся – наче як друга батьківщина, але я вважаю, що батьківщина є тільки одна і для мене це – Україна».

Те, що його родина залишилася в Дніпрі є для захисника головною причиною бити ворога: 

«Мотивація у мене одна – захист моєї родини. Щоб ворог не дійшов до Дніпра. А потім, після війни, я хочу дослужити до пенсії і припиваючи мохіто десь у Криму, на березі чорного моря, просто відпочивати від усього, через що ми пройшли».

Слава Україні!

За матеріалами 

ОШБ НПУ "Лють"