— Я служу в органах МВС з 2007 року. Спершу працював у Макарівському районному відділі Головного управління МВС України в Київській області, переїхав до Ніжина, і перевівся до Державної служби охорони, пройшов переатестацію, а звідти у 2015 році я перебрався до Ніжинського управління державної служби охорони в Чернігівській області. Від лютого минулого року — боєць штурмового полку «Сафарі» бригади Нацполіції «Лють».

— Так. У моїй біографії, на жаль, було чимало сумних сторінок. Одна з них «присвячена» онкології, яку я поборов у 2017 році. Не хочу вдаватися в подробиці, адже це вже в минулому. Скажу лише, що перемогти хворобу мені допомогли мій янгол-охоронець, рідні та близькі. Без них я б не впорався. Насправді, це був не єдиний випадок, коли я відверто перебував між життям і смертю...

— Загалом, у моєму житті було ще два таких випадки, коли доля виявилась до мене прихильною у, здавалося б, критичних ситуаціях. Перша сталась три роки тому. Тоді, я приїхав на виклик і злочинець мене «підрізав». Як виявилось пізніше, цей нападник перебував у розшуку. Тож ми з колегами «попітніли» не даремно. Стосовно другого випадку, то він стався нещодавно на полі бою під час виконання бойового завдання. Мене зачепило осколком. На щастя, усе більш-менш обійшлося.

— Я працюю кулеметником. Посада ця насправді дуже тяжка, але мені вона подобається. Тішить, коли росіяни скавчать від звуку кулемету.

— Хотілось би якнайшвидше, але це залежить від багатьох обставин. Взагалі, мрію зустріти перемогу України на полі бою. Я вірю, що ми здолаємо російських потвор. Перемога буде за нами. На інший сценарій я не згоден.