Там, де не залишилося навіть фундаментів: оператор БпЛА батальйону поліції особливого призначення Отаман про бої на Запорізькому напрямку

Робота під КАБами, артилерійським вогнем та атаками FPV-дронів, виходи зі смертельних пасток - для бійця батальйону поліції особливого призначення поліції Запорізької області на псевдо Отаман це щоденна реальність. Він пройшов крізь найпекельніші точки прифронтової зони поблизу Оріхова, Малої Токмачки, Копанів та Гуляйпілля і не зі слів знає, як українські воїни стримують штурми ворога на цьому важливому рубежі.

Для Отамана війна - це не лише бойові завдання і лінія фронту. Це зруйновані села, порожні вулиці, будинки без дахів і вікон та пам’ять про місця, яких більше не існує.

«Понад чотири роки йде активна фаза війни. Все розбито - немає навіть фундаментів будинків. Нічого живого там вже немає…», - розповідає боєць стрілецького про Малу Токмачку.

Війна прийшла безпосередньо й до його дому. Ворог знищив будинок. Найголовніше, каже поліцейський, - встиг вивезти батьків.

«Нема мого села, так само, як і Токмачки, де пройшло моє дитинство. І це дуже болить, бо більше немає місця, куди можна повернутися», – зізнається Отаман.

Активні бої за цей легендарний населений пункт тривають й досі. Ворог використовує будь-яку можливість для спроби зайти на позиції.  Погода теж стала частиною війни. 

«росіяни чекають туману чи дощу, коли дрони літають не так активно. Штурмовики забігли, три рази помахали прапором і вже заявляють, що село під їхнім контролем. Але закріпитися не можуть, їх одразу знищують наші FPV-дрони», – каже боєць.

Одним із місць, які найбільше запам’яталися Отаману, став Оріхів. Він згадує, як уперше заїхав до міста.

«Коли в місті ще живуть люди, воно процвітає. Сонце, небо - якось усе яскравіше. А туди заїжджаєш - ніби дощ починає йти, темніше все стає. Бо все зруйноване».

За словами Отамана, Оріхівський напрямок залишається однією з найважливіших ділянок фронту. Саме тому необхідно тримати підступи до міста, щоб не допустити боїв у самому Оріхові.

Вже безпосередньо на фронті Отаман опановував необхідні навички - працював із бусоллю, «Кропивою», мінометом та іншими засобами ураження противника.

Воював боєць на різних напрямках - у Малій Токмачці, Копанях, Гуляйполі. Особливо гаряче, каже, було на запорізьких полях.

«На відкритій місцевості особливо важко. Війна там щоразу більше перетворюється на війну дронів. Заїхати і виїхати з позиції - саме гірше», -  розповідає поліцейський.

Поблизу Вербового Отаман разом із побратимом виконував завдання на спостережному пункті. За п’ять днів їхню позицію кілька разів штурмували. Тоді дронів було ще не так багато, як зараз, більше працювала артилерія та були КАБи.

«Село сильно зруйноване. Дахи, вікна позносило. Люди повиїжджали, залишилися лише пенсіонери. На одну вулицю - дві-три хати цілі», - згадує Отаман.

Саме тому, говорить боєць, навіть підвал не завжди може врятувати від КАБів.

«У підвал ми не ліземо, тому що села закидають КАБами. Підвал стільки не витримає. Він побудований для консервації, але ніяк не для того, щоб КАБ витримати, навіть якщо поряд впаде. Треба маскуватися, окопуватися. Не «спалишся» - добре. «Спалишся» - будеш шукати нову позицію», - говорить боєць.

Страх, зізнається боєць, є завжди. Але найбільше довіряє своїй інтуїції, яка не раз рятувала.

«Одного разу побратими запропонували перепочити у бліндажі, накритому гілками. Рішення відмовитися врятувало життя мені і побратимам. Вночі ворог почав крити із «Градів» і влучив прямо в той бліндаж», - розповідає боєць.

Інший випадок стався вже під час роботи у складі FPV-підрозділу. Після удару КАБами вибухова хвиля пробила дах бліндажа:

«Ми не могли вилізти, бо нас засипало. На щастя, змогли вибратися і залишити позицію. Наступного дня, коли повернулися, суміжники розповіли: щойно ми від’їхали - дві FPV прямо туди відпрацювали».

Такі моменти, говорить Отаман, змушують ще більше прислухатися до власної інтуїції.

У військовій сумці Отамана - речі, які можуть знадобитися будь-якої миті. Серед них - аптечка, рукавички, турнікети та необхідний мінімум спорядження. Але є одна річ, яка не має практичного військового призначення. Це маленький талісман у вигляді персонажа з Minecraft - подарунок від сина, який уже став його оберегом.

 «Хочеться, щоб у нас була можливість відповідати так, щоб ворог більше не міг знищувати наші міста й села. Дуже хочу, щоб перемога була. Нам треба щось таке потужне, як КАБи у них. І назад їм відправляти, щоб випалювало там усе. Тоді буде легше нам тут», - каже поліцейський. 

Отаман говорить про перемогу як людина, яка надто добре знає ціну війни. Для нього перемога - це шанс, що колись знову з’являться дороги до місць, де колись стояли будинки, жили люди та бігали діти.

Департамент комунікації Національної поліції України