Про рішення піти на війну, службу в «Сафарі», роботу на «Криворіжсталі», де пройшла шлях від слюсаря-інструментальника до менеджера з персоналу, та найзаповітнішу мрію – поліцейська на псевдо Скарабея розповіла пресслужбі полку. 

Перед тим як взяти зброю до рук, Олена майже п’ятнадцять років пропрацювала на «Криворіжсталі». Після цього уродженка Кривого Рогу спробувала свої сили на одній з філій «Укрзалізниці»… Можливо, якби не повномасштабне вторгнення росії в Україну, Олена продовжувала б кар’єрне сходження до нових вершин у цивільному житті. Однак, рівно рік тому вона вирішила піти на війну, і відтоді з честю носить титул бійчині штурмового полку «Сафарі» бригади Нацполіції «Лють». 

Рішення воювати  

- Піти на війну — моє свідоме рішення. Так, я — жінка, але це не означає, що я не можу воювати за свою країну. Боротися за свою землю повинен кожен, хто на ній народився і виріс — і боротися потрібно до кінця! Я можу це робити, можу боронити свою країну. Саме тому я в «Сафарі». 

Чому обрала «Сафарі»?

- Я вважаю, що мені в цьому посприяла доля. Я прагнула піти на війну — і я тут. У «Сафарі» мені подобається все. Немає «затягів», до бійців ставляться з повагою. На мою думку, і командир полку, і командир батальйону — на своїх місцях. До того ж, у колективі цінують жінок. Всі один одного поважають, а якщо є повага, буде й результат.

Про позивний  

Мій позивний походить з єгипетської міфології, де жук скарабей вважався символом відродження, символом перемоги світла над темрявою. Зараз ми усі боремось з «російською темрявою». Відтак, щоб постійно собі нагадувати і пам’ятати, що ми маємо здолати цю кляту орду і відродити світлу, незалежну Україну, я взяла собі позивний «Скарабея». 

Робота слюсарем на «Криворіжсталі»  

На той час, коли я прийшла працювати на завод, це була найнижча посада. Тобто, вона стала для мене своєрідною точкою відліку. Чому прийшла на завод? Тоді було взагалі дуже складно знайти роботу. Не було з чого вибирати… Відтак, я вирішила піти працювати на «Криворіжсталь», і я не жалкую про своє рішення. Я пройшла всі робітничі щаблі і доросла до менеджера з персоналу. До слова, після «Криворіжсталі» я працювала менеджером з персоналу ще й на одній з філій «Укрзалізниці». Утім, досконалість не знає меж. Тому я взялась за вивчення інформаційних технологій. Думаю, якби не війна, я б продовжувала розвиватися вже в цьому напрямку. 

Що легше — оволодіти верстатом на заводі чи автоматом на полігоні?

- Насправді, нічого складного немає ні в тому, ні в іншому. Якщо ти хочеш вивчити верстат чи автомат, і докладаєш до цього максимум бажання і зусиль — все вийде. Як кажуть, треба лише захотіти і йти до кінця. 

Адаптація в штурмовому полку  

- Особисто для мене працювати в чоловічому колективі набагато простіше, ніж в жіночому, тому адаптувалась я швидко. Звичайно, потрібен був час, щоб звикнути до нових умов і відійти від цивільного життя, але, якщо поважати людей, які тебе оточують, виконувати вимоги керівництва — у службі немає нічого складного. 

Відчуття на полі бою 

- Перед виходом на завдання я відчувала страх. Я запитувала в себе: «Що я тут роблю?». На полі бою він також був, але більш раціональний. Звичайно, без страху на війні неможливо. Він допомагає вижити. Це, так би мовити, еволюційна складова. Він допомагає ухвалювати важливі рішення в критичних ситуаціях. Головне, вчасно включати голову і не панікувати… Після «виходу» я раділа, що всі мої побратими повернулись з бою живими.  

Мрії Скарабеї після війни  

- Усі мої мрії пов’язані з тим, щоб найскоріше зустрітись з рідними. Також, після нашої перемоги, прагну мандрувати Україною, милуватися її просторами і мальовничими місцями, яких, дуже багато. Окрім цього, хочу разом з дітьми поїхати на відпочинок до Європи.

Департамент комунікації за матеріалами 

Об'єднаної штурмової бригади Національної поліції України "Лють"