Сильний духом і відданий своїй справі: пам’яті поліцейського Харківщини Владислава Свиридова, який загинув за Україну
Для рідних Владислав був люблячим сином і турботливим батьком, для побратимів – надійним товаришем, на якого завжди можна було покластися. Він любив спорт, активний відпочинок і ніколи не пасував перед труднощами. Був небагатослівним, але людиною слова, відповідальним і цілеспрямованим. Життя заступника командира взводу № 2 роти № 3 батальйону № 2 полку поліції особливого призначення ГУНП у Харківській області лейтенанта поліції обірвав ворожий дрон на Куп’янському напрямку. Йому було 38 років.
Понад п’ять років Владислав присвятив службі в поліції. Він свідомо обрав професію, у якій хотів бути корисним державі та людям. З початком повномасштабного вторгнення його робота стала безпосередньо пов’язаною із захистом країни. Поліцейський виконував бойові та спеціальні завдання на найгарячіших ділянках фронту.
Побратим на позивний Донс познайомився з Владиславом під час служби. Згодом вони опинилися в одній групі й разом пройшли не один бойовий виїзд. Працювали на Бахмутському, Часовоярському та Куп’янському напрямках.
«Він був небагатослівним, але людиною слова. Завжди говорив коротко і по суті. Був дуже дисциплінованим і надійним. На нього можна було покластися, адже ми мали однакові навички - і з тактичної медицини, і роботи з безпілотниками, і зі штурмових дій. Ми були взаємозамінні. З ним було комфортно працювати на позиціях», - згадує побратим.
За його словами, Владислав відповідально ставився до кожного завдання, чітко виконував накази та не уникав складної роботи. Побратими знали: на нього можна розраховувати в різних ситуаціях. Він умів підтримати товаришів і мав особливе почуття гумору. Навіть у непростих умовах знаходив влучні слова, які допомагали відволіктися від напруження.
Спорт був важливою частиною життя Владислава ще з юності. Батько пригадує, що син захопився фізичною культурою, вступив до інституту фізкультури, серйозно займався бодібілдингом і брав участь у численних змаганнях. Здобував нагороди, кубки та медалі. Згодом сам став тренером і допомагав іншим досягати спортивних результатів.
«Спорт - це те, що підтримувало його все життя. Він був майстром спорту з бодібілдингу. Сміливість, увага до людей, особливо до старших, любов до дітей, цілеспрямованість – такими я його пам’ятаю», - розповідає Сергій, батько загиблого.
Особливе місце в житті Владислава – син Ярослав. Батько й син разом гуляли, їздили до лісу та на риболовлю, грали у спортивні й комп’ютерні ігри. Владислав намагався бути для хлопчика не лише татом, а й другом, передати йому свої цінності та любов до активного життя. Попри службу й неможливість завжди бути поруч, він постійно цікавився навчанням сина, підтримував його, допомагав порадами.
«Я хочу, щоб син запам’ятав тата сильним, розумним і цілеспрямованим – таким, яким він був у повсякденному житті. Вони мали багато спільних занять, любили разом проводити час. Зараз дитині цього дуже не вистачає», - говорить Наталія, колишня дружина Владислава.
Останні дні перед загибеллю рідні згадують з особливим болем. Незадовго до виїзду на позицію Владислав бачився з батьком. Вони разом проводили час, а перед від’їздом обійнялися. Сергій попросив сина берегти себе. Це була їхня остання зустріч.
Вранці 16 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання з відсічі та стримування ворога на Куп’янському напрямку поліцейський потрапив під удар ворожого дрона. Владислав отримав множинні тяжкі поранення. Побратими негайно надали йому домедичну допомогу та викликали медичну евакуацію. Пораненого везли до стабілізаційного пункту, однак, попри зусилля медиків, врятувати його життя не вдалося. Він помер дорогою.
«Це сталося раптово. Ми були на позиції, готували безпілотник до вильоту. Владислав виконував завдання споттера, коли пролунав вибух. Ми одразу кинулися до нього, надали допомогу, чекали на евакуацію. Усе відбулося дуже швидко, але, на жаль, поранення були надто тяжкими», - розповідає побратим.
Він зізнається, що втрата товариша стала важким випробуванням. Та навіть після пережитого побратими продовжували виконувати бойові завдання. Владислава згадують у розмовах, спільних історіях і спогадах про службу. Найбільше пам’ятають його надійність, витримку, дисциплінованість і готовність підтримати інших.
Для рідних він залишиться люблячим сином і турботливим батьком.
Пам’ять про Владислава Свиридова назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав, любив і стояв з ним пліч-о-пліч.
Відділ комунікації поліції Харківської області