Сила, яка не знає поразки: історія ветерана війни Дениса Стратійчука
З перших днів повномасштабної війни у лавах Збройних Сил України Денис мужньо обороняв рідну державу від окупантів. Розвідник — професія для тих, хто готовий дивитися небезпеці просто в очі. Однак влітку 2022 року під час виконання бойового завдання на сході країни ворожий боєприпас назавжди змінив його життя: важкі поранення, зруйнований таз, ампутована рука… Та це не зламало його дух. Після тривалої реабілітації захисник зробив вибір: жити й боротися. Денис повернувся у стрій і нині працює в поліції Буковини.
Народився Денис Стратійчук 16 грудня 2000 року в селі Круглик на Хотинщині. Йому було лише 18 років, коли він вирішив приєднатися до лав Збройних Сил України. Обрав шлях, де кожен день пов’язаний із ризиками та відповідальністю. Родина була категорично проти, але Денис твердо знав, що хоче служити Україні.
Свій шлях він розпочав у Кам’янець-Подільському центрі розмінування, де за шість місяців опанував спеціальність сапера. Після цього перевівся до 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї бригади та став розвідником. Ще з перших днів служби розумів: бути військовим — це не робота, а покликання, де кожна секунда має свою ціну.
У 2021 році разом із побратимами Денис вирушив у ротацію до зони ООС поблизу Горлівки. Вісім місяців важкої служби загартували його характер і заклали фундамент майбутнього бойового досвіду. У підрозділі його ласкаво називали Дениска.
Коли почалася повномасштабна війна, Денис перебував на Львівському полігоні. Разом із побратимами він одразу став на оборону Києва, а згодом брав участь у звільненні Чернігівщини, Сумщини й Харківщини.
Наприкінці весни 2022 року батальйон виконував бойові завдання на Донбасі, де обороняв Сєвєродонецьк та Лисичанськ. Денис брав участь у найскладніших бойових завданнях. Його обов’язки включали розвідку, блокування та ліквідацію ворожих підрозділів, забезпечення безпеки побратимів та цивільного населення. Кожна операція вимагала не лише фізичної сили, а й неймовірної концентрації, сміливості та готовності діяти у найекстремальніших умовах.
Саме тут, 20 серпня 2022 року, батальйон потрапив під ворожий мінометний обстріл. Це день розділив життя Дениса на «до» і «після». Він зазнав надзвичайно важких поранень: уламок ворожої артилерії зруйнував тазові кістки, а ліву руку лікарям довелося апутувати. Побратими винесли його до «сірої зони» під обстрілами. Тоді хлопцю було 21.
«Пам’ятаю лише ворожий приліт і крик хлопців. Далі – тиша. Прийшов до тями я у Дніпрі, приблизно на третій день після поранення. Перші хвилини були надзвичайно важкі для сприйняття: металеві апарати на ногах, апарат на тазу… Повернув голову, побачив, що лівої руки немає. Я кричав від безсилля. У той момент думав, що це страшний сон — і я скоро прокинусь», — згадує Денис.
Але боєць зробив вибір: жити й боротися. Місяці операцій та виснажливої реабілітації стали випробуванням його духу. Він заново вчився ходити, тримати рівновагу, виконувати побутові дії однією рукою.
Злість інколи накривала, коли не можеш зробити ті справи, які раніше давалися надзвичайно просто. Але потім згадував хлопців, які не повернулися. І мені ставало соромно нарікати. Бо я маю шанс на життя. І мушу його використати, — каже ветеран.
Найбільшою підтримкою була сім’я. Денис згадує, як батьки та сестра вперше після поранення прийшли до нього в лікарню:
«Батько, побачивши мене, не стримав емоцій і… висварив, як малого хлопця, що я наробив біди. Це був не докір — це був біль, страх і безмежна любов батька, який ледь стримував сльози».
Повернувшись до Чернівців, Денис довів, що справжня сила — всередині. Він приєднався до команди ГУНП в Чернівецькій області та сьогодні працює оператором спецлінії «102». Саме з його голосу для багатьох людей починається допомога — у хвилини страху, небезпеки, розгубленості. Бойовий досвід навчив головного: чути, аналізувати, діяти спокійно й рішуче.
«У поліції я знову відчув команду. Відчув плече поруч. Тут кожен робить важливу справу, і це служіння людям нічим не поступається службі на фронті», — говорить ветеран війни Денис Стратійчук.
Окрім основної роботи, він займається тим, що вважає своїм обов’язком — передавати досвід. У Тренінговому центрі поліції Чернівецької області Денис проводить заняття для поліцейських: навчає мінної безпеки, розповідає, як реагувати у стресових ситуаціях, контролювати емоції, приймати рішення під тиском. Його слова мають особливе значення — за ними стоїть пережите.
Також Денис активно займається громадською діяльністю: долучається до ветеранських ініціатив, бере участь у благодійних заходах, підтримує проєкти, спрямовані на допомогу пораненим бійцям та родинам захисників. Для нього це не просто активність, а продовження служби, тільки в іншому форматі.
Разом із колегами-поліцейськими ветеран відвідує навчальні заклади. Школярам передає національно-патріотичні цінності, а також розповідає про небезпеку вибухонебезпечних предметів. Його досвід формує покоління, яке цінує свободу.
«Я хочу, щоб мої побратими поверталися додому живими. Щоб ніколи не втрачали віри в себе, у свою справу й у нашу країну. Ми вистоїмо — бо ми разом. І я мрію, щоб кожен побачив той день, коли Україна буде вільною і мирною. Бережіть себе, хлопці. Схиляю голову перед вами», — звернувся Денис до побратимів.
Поліція Буковини відкрита для ветеранів і ветеранок, адже їхній досвід, сила духу та віра в життя — цінні для служби. Колектив підтримує повернення захисників до цивільного життя через роботу в поліції. Історія Дениса Стратійчука нагадує: навіть коли здається, що все втрачено, завжди можна почати спочатку. Мужність не завершується на війні. Вона триває у щоденній службі громаді, роботі з дітьми та допомозі тим, хто потребує підтримки.
Відділ комунікації поліції Чернівецької області
