«Спочатку ще можна було якось жити, а зараз - стало неможливо»: василівські поліцейські продовжують евакуацію жителів Приморського Запорізької області
Приморське під час війни - мертва тиша, розірвана вибухами КАБів, гуркотом артилерії та дзижчанням FPV-дронів, що зависають у небі, вишукуючи нову жертву серед мирного населення. Тут майже немає вулиць - лише напрямки між вирвами. Будинки стоять, як привиди: без дахів, без скла, без життя. Люди тримаються до останнього, але наважуються лише тоді, коли над головою не залишається даху.
«Слухайте мою команду: якщо буду тиснути на гальма – швидко виплигуємо з машини», - дає настанови евакуйованим старший оперуповноважений Василівського райвідділу поліції Сергій Гречка.
Десь неподалік гуде рашистський дрон - безжальна зброя, керована ворогом через оптоволоконний кабель. Такі безпілотники не втрачають сигнал, не «глушаться» та не зникають - вони полюють… на людей.
«Спочатку ще можна було якось жити, а зараз - стало неможливо. Сильні обстріли, дрони літають, по мирним жителям стріляють - росіяни нікого не шкодують. Дехто ще залишився, а я вже не можу. Вирішила виїждажти», - ділиться 66-річна Наталія Геннадіївна.
Коли обстріли стають частиною буденного життя, люди шукають способи пережити страх і хаос. «Весь час думала завести зошит і записувати туди все, що ми переживаємо. А потім - зробити з цих записів книгу. Чоловік поїхав, бо хворіє, а я залишилась на господарстві. У нас багато тварин, я їх дуже люблю й не могла залишити самих. У наш дім КАБи прилітали, мабуть, разів чотири. Врятувало лише те, що тоді я була в підвалі. А нещодавно - словами не передати - горіла вся вулиця», - розповідає події останніх днів 55-річна Олена Іванівна.
У Приморському кожен вихід на вулицю - це ризик. Навіть похід по хліб чи воду перетворюється на справжній квест зі ставками у життя. Люди йдуть городами, пересуваються між грудами цегли, які нещодавно були чиїмись домівками, падають на землю від кожного шурхоту та, завмираючи, чекають, доки пролетить «вороже око».
«Підвалу в мене немає, тому ховалась у хаті. По хліб треба збігати - міни лежать на дорозі, обходимо їх. Дрон навіть до магазину колись залетів. Дочці моїй будинок знесло, у сусіда – коридор розбили, а у нас повністю зруйновані обидва будинки та гараж. Страшно це все… Дякую нашим поліцейським, які вивезли мене звідси», - говорить 73-річна Тамара Андріївна.
Кожна евакуація - це перегони зі смертю та маленьке диво, зроблене людьми, які щодня ризикують власним життям, заради спасіння інших. Поліцейські продовжують вивозити людей із зон, наближених до бойових дій, і лише коли евакуаційний автомобіль відходить за пагорб, дозволяють собі видихнути. На мить тиша повертає повітрю запах життя, але вони знають: попереду ще багато роботи і кожен наступний виїзд - ще один шанс врятувати чиєсь життя.
Відділ комунікації поліції Запорізької області