Він один із тих поліцейських, який евакуйовував мешканців прикордоння Сумщини під час масованих російських обстрілів у березні 2024 року. Разом із колегами Артур вивозив людей Великописарівської громади - пенсіонерів та маломобільних людей, які не могли самостійно виїхати з небезпечної території. Під обстрілами підрозділу Артура Кряжа вдалося евакуювати 340 місцевих жителів.

Начальник відділу поліцейської діяльності № 1 (с. Велика Писарівка) Охтирського районного відділу поліції Артур Кряж розповідає, що ворожі війська фактично щодня обстрілюють Сумську область, проте навесні цього року найбільших руйнувань зазнало селище Велика Писарівка.

«Оселі жителів громади знаходяться за 3-5 кілометрів від російського кордону, а у деяких селах і зовсім рукою подати. Залишити людей сам на сам із ворогом, звісно ж, ми не могли, тож одразу розпочали заходи з евакуації мирних мешканців».

На початку повномасштабного вторгнення поліцейський перебував під окупацією у своєму рідному Куп’янську, що на Харківщині. Брав активну участь у контрнаступі та зачистці. Каже, весь той жах, що окупанти творили на окупованих територіях, бачив на власні очі.

«Ці жахливі події, які відбувалися у березні 2024 року у Великій Писарівці я продивлявся через призму того, що вже бачив у своєму рідному місті, і розумів - у цей складний час допомога поліцейських вкрай необхідна людям, які мешкають на цій території».

На Сумщину Артур Кряж переїхав у листопаді 2022 року, коли отримав поранення під час артилерійського обстрілу в смт Дворічне.

«Мені запропонували пройти лікування в Сумах, адже в Харкові лікарні були переповнені. Я погодився і перевівся в Сумську область. Після лікування працював у Краснопіллі, а в жовтні 2023 року перевівся у Велику Писарівку».

Зруйновані та пошкоджені будинки, безлюдні вулиці – так виглядає Велика Писарівка сьогодні після бомбардувань «русского міра». Ворог перетворив громаду на суцільні руїни. Цілою не залишилась жодна будівля, яка забезпечувала життєдіяльність населеного пункту.

«Вся інфраструктура – школа, лікарня, пошта, суд, прокуратура - все зруйновано. Лише частково вцілів райвідділ і приміщення сільради. На жаль, у громаді є вулиці, де буквально залишилася одна назва», - розповідає поліцейський.

Артур Кряж пригадує, як у перші дні ворожі дрони-розвідники висіли над Великою Писарівкою, а хаотичні обстріли та бомбардування не припинялися взагалі. Поліцейські щохвилини знаходилися у складних умовах, адже їм потрібно було вирішувати, як безпечно евакуювати людей.

«Міст на Лугівку ворог пошкодив на другий день і тільки пішки можна було його перейти. Ми переводили людей під обстрілами через зруйнований і вже на цій стороні вивозили у напрямку Охтирки», - говорить поліцейський.

До повномасштабного вторгнення рф у Великій Писарівці проживало чотири тисячі населення, а зараз майже 500 осіб. Артур каже, більшість населення виїхала самостійно після того, як перші авіабомби почали падати на Писарівку. Поліцейські допомагали всім, рятували й тих, хто не міг це зробити.

«Доводилось складно, особливо, коли під обстрілами на руках виносили мало мобільних людей, які зовсім не рухалися. «Швидкі» сюди взагалі заїхати не могли, поліцейські в ковдрах переносили людей через зруйнований міст, адже іншої можливості не було», - розповідає Артур.

Цивільну інфраструктуру самої Великої Писарівки ворог зруйнував на сорок відсотків, - каже Кряж, а такі населені пункти як Попівка, Олександрівка, Лукашівка - практично повністю знищені. Перехожих тут практично немає, іноді проїжджає автівка або велосипед. Це люди, які приїздять провідати своє господарство, адже повертатись сюди небезпечно через артобстріли та FPV-дрони, які постійно кружляють над домівками.

«Громада все одно потерпає від щоденних хаотичних обстрілів навіть після проведення стабілізаційних заходів нашими військовими. Зараз артилерійського обстрілу немає, а через годину може бути без всякої на те причини», - розповідає поліцейський.

За словами Артура Кряжа, весь особовий склад у ті дні знаходився на роботі 24/7 і працював, як єдиний організм. Всього в евакуації брали участь 33 поліцейських. Одні займалися евакуацією, інші – комунікацією і координацією всіх процеси, куди їхати та звідки забирати людей.

«Хтось збирав інформацію про мешканців, які не виїхали самостійно, хтось патрулював вулиці та вмовляв людей виїжджати до більш безпечних місць, хтось приймав дзвінки від населення та складав маршрути, аби евакуювати більше людей. Одночасно доводилось погоджувати дії та переміщення разом із нашими військовими, щоб це було якомога безпечніше», - згадує правоохоронець.

Артур каже, емоційно важко було вивозити людей з вулиць, будинки яких були вщент зруйновані. У той момент безнадія і розпач їх просто переповнювали.

«Заїжджаєш на вулицю, а там пів вулиці просто нема, одні руїни та по цих руїнах ходять люди, які не знають, що їм робити. Важко бачити відчай в їхніх очах, і постійні запитання: «Куди ви нас везете?» Ми їх заспокоювали та розповідали, все буде добре, головне – це ваше життя».

Найбільше вражали діти, які без остраху, швидко та чітко виконували все, що їм казали поліцейські. Вони ще зовсім юні просто на очах ставали дорослими, пригадує Артур.

«У п’ятикілометровій зоні Великописарівської громади всіх дітей ми евакуювали. Вивозили їх на бронеавтомобілі з Їздецького, Попівки та вони відчували, що про них піклуються. Діти, які бачать ці жахіття, дуже швидко дорослішають і вже по-іншому реагують на обстріли, на цей жах, на розруху», - розповідає керівник підрозділу.

Сам Артур Кряж також безпосередньо брав участь в евакуації місцевих мешканців. Колеги кажуть, щоразу своїм прикладом надихав їх до рішучих дій.

«Я постійно був зі своїм особовим складом, вважаю, я власним прикладом маю показувати, що треба робити. Адже процес евакуації неможливо запланувати. Секундні рішення треба приймати одночасно. Бувало виходжу на зв'язок чи є вільні екіпажі, а по рації ніхто не відповідає. Тож не роздумуючи разом зі своїм заступником ми їхали й евакуйовували людей», - каже поліцейський.

Поліцейські переконувати пенсіонерів та людей похилого віку евакуйовуватися у безпечну зону. Утім, були й такі мешканці прикордоння, які категорично відмовлялися залишати рідні стіни.

«Люди розповідають, мовляв, у мене все добре, на мою вулицю не прилетіло, значить, і мені не прилетить. А от як більша інтенсивність обстрілів пішла, то основна частина населення прислухалася до наших порад і виїжджали», - говорить поліцейський.

Мобільного зв’язку тоді не було, правоохоронці спілкуватися лише через радіостанції виключно за крайньої потреби та слідкували за тим, щоб інформація не просочилась до ворога. Кряж зізнається, кожен такий виїзд для евакуаційних екіпажів - суцільний ризик і небезпека.

«Одне з найважчих було чекати вечора, коли особовий склад повертався із завдань. Упродовж дня у тебе купа справ, дзвінків, виїздів, а ось ближче до вечора я із завмиранням чекав на кожного, аби впевнитись, що всі поліцейські живі та здорові. Особливо, коли чекаєш останні п’ять хвилин до збору. Ці хвилини очікування були для мене дуже важкими», - ділиться своїми переживаннями правоохоронець.

Поліцейський зізнається, попри весь жах та розруху навкруги, вони діяли чітко, злагоджено та з холодним розумом, адже вся надія людей була тільки на них.

«Я не мав жодного права відступитись тут, у Великій Писарівці, бо розумію - росіяни залишають по собі лише страждання. Я не міг цього допустити. На щастя, що в мене є така згуртована команда відданих Присязі поліцейських. Я вдячний кожному з них. Тож ми продовжуємо службу там, де ми потрібні», - зазначив Артур Кряж.

Департамент комунікації

Національної поліції України