Про війну, тяжкі поранення і кохання, що рятує: історія бійця стрілецького батальйону поліції Львівщини Тараса Левковича

Старший сержант поліції понад рік брав участь у бойових діях на Донеччині. Воїн втратив обидві ноги під час порятунку побратима на Торецькому напрямку, але не втратив силу духу. Наразі Тарас проходить реабілітацію та нещодавно освідчився своїй дівчині. 

Тарасу Левковичу 28 років. Після строкової служби в армії він долучився до поліції особливого призначення «КОРД» Головного управління Національної поліції у Львівської області. Минулого року разом з товаришами по службі перевівся до стрілецького батальйону, аби боронити незалежність рідної країни на найскладніших ділянках фронту.

Понад рік поліцейський виконував бойові завдання на Донеччині. Під час першої ротації воював безпосередньо в Торецьку.  Це були інтенсивні вуличні бої. 

Тарас Левкович розповідає, що російські військові атакували без упину, особливо активізувалися вночі, застосовуючи всі можливі види зброї: 

«Це була і звичайна стрілецька зброя, і кулемети, РПГ та артилерія. Туди летіло все: FPV-дрони, КАБи, працювали міномети. Вони лізли й лізли. Не знаю, чим їх там мотивують, можливо, ззаду розстрілюють, але вони йшли вперед, не помічаючи перепон. Там з людьми не рахуються. Натомість у нас був дружній колектив, усі – один за одного. Ми розуміли: якщо з кимось щось трапиться, ніхто нікого в біді не залишить».

Під час наступної ротації бійцю довелося вести як і штурмові, так і оборонні дії. Поліцейські працювали більше на відкритому просторі, через що були більш вразливі перед ворожою артилерією.

Під час однієї зі штурмових операцій суміжна група потрапила під щільний обстріл. Боєць на псевдо Санта отримав поранення. Під час евакуації товариша з поля бою Тарас підірвався на вибуховому пристрої та втратив обидві ноги.

«Ми забрали й тягнули Санту до точки евакуації. За 500 метрів до наших позицій була небезпечна ділянка. Я контролював, що відбувається позаду нас. Роблю крок, бачу боковим зором біля себе якусь коробку і розумію, що це — міна», – згадує Тарас.

Побратими швидко наклали турнікети, а бойові медики врятували бійцю життя. Вижити допомогли й думки про кохану дівчину.

«Я ще лежу і розумію, що поранений, а в голові починає крутитися тільки одна думка: Віка, моя Віка. Якщо не виживу, то вона цього не витримає. Її ставлення, її любов до мене не можна ні з чим порівняти. Якби не дівчина, я б не хотів жити далі», - зазнається воїн.

З Вікторією чоловік познайомився в соціальній мережі. Спілкувались у перервах між виконанням бойових завдань. Виявилось, що у них багато спільного, ще й родом обоє зі Стрийського району. Під час відпустки пара почала зустрічатися.

Дізнавшись про поранення коханого, Вікторія приїхала до нього в лікарню й відтоді вони завжди разом. 29 жовтня, у день першої річниці їхньої зустрічі, Тарас зробив дівчині пропозицію і вона відповіла «так».

Тепер Тарас проходить реабілітацію, хоче навчиться ходити на протезах і мріє затанцювати на власному весіллі. У майбутньому пара хоче збудувати дім у Карпатах і відкрити сімейний туристичний бізнес.

Підтримка коханої, близьких та побратимів допомагають ветерану швидше відновлюватися. Боєць уже погодився продовжити службу в поліції після реабілітації. 

Тарас впевнений: якщо українці й надалі триматимуться разом, то ніхто й ніщо не зможе нас зламати. Єдність — це наша сила і шлях до перемоги.