Про війну, братерство та мотивацію: бойовий досвід поліцейського Полтавщини Антона Лозицького

Оперативник, який має багаторічний досвід роботи у карному розшуку та захищає Україну з 2014 року. З початком повномасштабного вторгнення поліцейський став на захист країни у лавах штурмової бригади Нацполіції «Лють». Він брав участь у контрнаступі під Курдюмівкою та тримав оборону Торецька. Після поранення та реабілітації офіцер повернувся у стрій карного розшуку обласного управління поліції.Старший оперуповноважений в особливо важливих справах Управління карного розшуку поліції Полтавської області Антон Лозицький пройшов шлях від розшуківця в рідних Лубнах до заступника командира взводу штурмового полку «Сафарі» ОШБ «Лють».

На початок широкомасштабного вторгнення Антон працював у Лубенському райвідділі поліції. Після деокупації Харківщини у складі зведеного загону брав участь у стабілізаційних заходах у Шевченковому та Куп’янську.

«Саме тоді я на власні очі побачив жахливі наслідки великої війни: розбиту інфраструктуру, зруйновані будинки та скалічені людські долі. Спілкуючись із місцевими, я гостро відчув, що не можу залишатися осторонь. Після повернення з відрядження чітко усвідомив – мушу захищати державу на передовій як воїн і як людина, яка дала Присягу на вірність українському народові» - згадує офіцер.

У січні 2023 року, щойно дізнавшись про створення бойового підрозділу Нацполіції, він одразу пішов до штурмового полку «Сафарі» Об’єднаної штурмової бригади «Лють». Після тривалої та ефективної підготовки Антон Лозицький з позивним Магістр очолив відділення штурмовиків, де пліч-о-пліч воювали колишні оперативники, слідчі, патрульні та цивільні добровольці.

Першим серйозним іспитом став контрнаступ на Донеччині в районі Курдюмівки. Пересуватися доводилося вночі — пішки, у повному екіпіруванні та з важким боєкомплектом. Шлях пролягав під безперервними мінометними обстрілами та постійною загрозою ворожих скидів. Антон йшов першим та вів за собою побратимів. 

«Наше відділення просунулося лісосмугою майже впритул до позицій ворога. Ми раділи, що далося пройти далі, ніж попередня група. Аж раптом окупанти відкрили по нам вогонь. Бій точився на відстані пару сотень метрів. Ворог мав перевагу, у них був облаштований окоп на висоті, а ми ховалися у виямках. В якийсь момент нас охопив розпач, здавалося, що програємо. На щастя, ми вистояли і всі залишилися живі» - розповідає Антон Лозицький.

Під час чергового бойового виходу, виконуючи розвідку боєм, Антон Лозицький зазнав кульового поранення в коліно. 

«Я розумів, що моє поранення — це величезний тягар і небезпека для всієї групи. Нам пощастило з погодою, здійнявся сильний вітер, який зносив ворожі БпЛА. Скориставшись цим, хлопці по черзі несли мене на пластикових ношах. Це було неймовірно важко, вони щохвилини ризикували життям, але дотягли мене до точки евакуації. Наше братерство – воно назавжди. Такі моменти ніколи не забудуться. І я живий завдяки їм», - наголошує поліцейський.

Після операцій та реабілітації Антон повернувся на фронт. Підрозділ тримав оборону на підступах та безпосередньо в місті Торецьк (Північне, Південне). Це були виснажливі міські бої в умовах ворожої артилерії, КАБів, FPV-дронів та наступу піхоти. Завдяки грамотному командуванню батальйону вдалося вистояти та зберегти життя особовому складу.

Через погіршення стану здоров’я Антон Лозицький прийняв рішення повернутися туди, де може бути ефективним — до карного розшуку. За особисту мужність і самовідданість офіцер нагороджений Відзнакою Президента України «За оборону України».

Війна навчила Магістра не гаяти час на дрібниці. Саме під час реабілітації після поранення він зустрів майбутню дружину. За три місяці освідчився, пара побралася, і нещодавно в родині народився син.

Говорячи про психологічне відновлення та боротьбу з посттравматичним синдромом, поліцейський ділиться власним досвідом:

«Головне — не замикатися в собі. Найважчі — перші півроку. Потрібно ділитися пережитим із рідними, побратимами або психологами. Мені дуже допомагає відволіктися улюблена справа — риболовля. Потрібно дбати про своє ментальне здоров’я, адже від нього залежить твоє повернення до нормального життя та майбутнє твоєї родини. Сьогодні моя найбільша мотивація — це моя сім’я: дружина та маленький син. Саме заради них, як і кожен українець, я щодня роблю все можливе, щоб наблизити нашу Перемогу та відновити справедливість».  

Відділ комунікації поліції в Полтавській області