Поліцейський Наталя Богуславська – волонтер-медик, інструктор зі стрільби і ворог терористів «ЛНР»

Вона стала волонтером у 2014 році та не лише забезпечувала наших бійців та поранених необхідними речами та медикаментами, а й надавала  посильну допомогу як медик. Її  відданість не залишилась поза увагою російських найманців, які оголосили її в розшук з рекомендацією «при спробі до втечі живою не брати».

Коли влітку 2014 року українська армія почала визволяти північну частину області, у тому числі і Сєвєродонецьк, Наталя з чоловіком Юрієм були готові служити добровольцями-медиками у будь-якому з батальйонів, які визволяли Луганщину. Неважливо, у складі якого добробату, –  аби гнати ворога зі своєї території так, щоб він і озирнутися боявся.

Їхній старший син Тимур в цей час навчався в Луганському сільгоспуніверситеті, а молодшому було всього п'ять років. Наталя розуміла, що повинна бути з родиною. Виявилося, що і чоловікові, як нейрохірургу міської лікарні, додалося роботи у відділенні, куди стали привозити поранених бійців. Але мрія сім'ї Богуславських здійснилася несподіваним чином.

Восени того року Тимуру треба було продовжувати навчання на другому курсі, але його університет не переїхав на українську територію, а продовжував функціонувати в Луганську. Хлопець відразу ж зробив свій вибір, прийнявши рішення піти в армію добровольцем. Наталя з Юрієм відреагували на це цілком спокійно. Звичайно, вони хотіли б, щоб син продовжив навчання, але якщо він зважився на такий вчинок, - треба його поважати. Тимуру було всього 18 років, і він був наймолодшим бійцем поліцейського батальйону особливого призначення «Луганськ-1».

А  Наташа стала волонтером. Якось чоловік зателефонував з лікарні і сказав, що у відділення доставили  трьох поранених бійців: «Ти привези хлопцям їжі, а то вони голодні». З цього, власне, і почалося її волонтерство. Наталя  почала об'їжджати блокпости навколо міста і возити  бійцям воду, необхідні особисті речі, медикаменти, футболки. Але, крім нестачі їжі і відсутності обмундирування, у військових були і інші проблеми. Як медик, Наталка намагалася допомогти, не шкодуючи для цього свого часу і коштів.

«Я бачу, скільки мені ще треба зробити для бійців, а грошей немає. Деякий час працювала одна, але потім зрозуміла, що це неправильно. У Сєвєродонецьку –  багато патріотів, їх треба було тільки знайти. Я їх знайшла, і ми стали працювати всі разом. Крім того, мені дуже допомагала фармацевтична кампанія, яку я представляла в нашій області. Моя фірма надсилала бушлати, камуфляжний одяг для військових і співробітників поліції, які стояли на блокпостах, а ще спальні мішки, намети - все було затребуване. Підключилися місцеві бізнесмени», – розповідає Наталя, згадуючи, як починалися її поїздки у Щастя, Кримське, Станиця Луганська.

«Я не видаляю їх номери в своєму телефоні» ...

Перший раз в Кримське їх не пускали. Восени 2014 року тут точилися бої, накривала артилерія, доріг взагалі не було. Суцільне болото з бруду. На 25-му блокпосту їхній «бусік» зупинили: все, далі не можна. А Наталя у відповідь: «Все одно проїду і через ваше «не можна!». Такий натиск і рішучість «обеззброїли» командира.

Пізніше у 24-й бригаді, яка стояла в Кримському, Наталя була постійним гостем, і дуже подружилася з бійцями. Її пускали на позиції, де не бували інші волонтери та журналісти. Перед її приїздом бійці наводили порядок в бліндажі і навіть вичищали чашки від чайної заварки. Командири не могли натішитися такими метаморфозами і при зустрічі просили Наташу приїжджати частіше, оскільки вона дисциплінує військових.

У Кримському познайомилася з одним зовсім молодим бійцем з позивним «Смайл». Він був сиротою, жив з бабусею і пішов на фронт, сказавши , що їде вчитися. Бійці його опікали, і Наташі він став як рідний: її син Тимур був такого ж віку. Опікала вона ще одного молодого бійця. Передавала йому посилки з дому, а батькам слала фотографії сина, розповідала по телефону, що у хлопця все нормально. А взимку подзвонила його мама, але в трубку було чути тільки її крик ... Хтось узяв телефон і став просити допомоги, щоб відправити тіло хлопця на батьківщину....

«Сьогодні багатьох з цих хлопців вже немає в живих, але я не можу видалити їхні номери у своєму телефоні. Вони для мене не вмерли ...», – зізнається жінка.

Служба у батальйоні

Прийшов час, коли волонтерство вже не мало такої затребуваності, як раніше, і Наталя вирішила, що цілком готова піти служити. Як мріяла. Для служби вона вибрала батальйон «Луганськ-1». По-перше, тому що, як волонтер, пов'язана з цим поліцейським підрозділом з періоду його становлення. У 2014 році возила в батальйон продукти, матеріал для будівництва бліндажів - скоби, цвяхи.

По-друге, в «Луганську-1» служив Тимур, і Наташа хотіла бути поруч із сином. До речі, після трьох років служби у батальйоні він перейшов до ЗСУ.

Сама ж Наталя, готуючись до служби, за останні два з половиною роки закінчила багато різних курсів зі стрільби - і з високоточної зброї, і з пістолета. Тому в батальйоні служить на одній з найвідповідальніших ділянок - в службі озброєння. Паралельно, як інструктор зі стрільби, навчає молодих поліцейських і удосконалює навички бійців спецпідрозділів.

«Санич»

На питання, чи не ігнорують чоловіки такого інструктора, Наталя відповідає твердим «Ні»

«Чоловіки мені довіряють і прислухаються до моїх порад. А знаєте чому? Тому що, по - перше, я краще їх стріляю, а, по-друге, з моєю допомогою і вони  починають стріляти більш точно. Я їжджу на всі змагання, які проходять в Україні, і серед військових – єдина жінка-стрілець. До мене вже звикли», – розповідає вона.

Причому так звикли, що часом забувають, що вона жінка. Знаєте, який у неї позивний? «Санич»! Коли була волонтером, її називали – Наталія Олександрівна. Тепер стала «Саничом».

До речі

У «ЛНР» подружжя Богуславські оголошені в розшук. Юрія бойовики нарекли «доктором смерть», поширивши марення, що він, нібито, відмовлявся  лікувати ополченців і тих, хто хотів «руського миру», а у підвалі лікарні тримав лабораторію, де вирізав у людей органи і продавав. Що ж стосується Наталії, то її проросійські найманці звинувачують у «допомозі українській армії, в тому числі і в її озброєнні». Рекомендовано «при спробі до втечі живою не брати».

Нагадаємо, раніше ми розповідали про Ігоря Дебелого, який пройшов Іловайськ : «Раптом все злилося в один довгий безсонний день зі шквалом вогню та вибухами «градів».

Відділ комунікації  поліції Луганської області