Підтримка і відновлення наших захисників – нова місія ветерана поліції Романа Романенка
Роман Романенко – ветеран поліції, командир роти батальйону спеціальних операцій «Еней» бригади НПУ «Лють», спецпризначенець із понад двадцятирічним досвідом. Його історія – це приклад мужності, сили духу і незламності, загартована війною. Він особисто планував і керував операціями свого підрозділу в обороні Вовчанська, а також брав участь у запеклих боях із ворогом. Під час виконання бойового завдання на Торецькому напрямку отримав поранення та втратив ногу.
З 2005 року Роман проходив службу в підрозділах спеціального призначення. Каже, не зі слів знає про війну, бойові виїзди, постійні ротації та передову, адже захищає Батьківщину з 2014 року. Тоді у складі зведених загонів брав участь у забезпеченні безпеки на території Донецької та Луганської областей. Під час повномасштабного вторгнення рф в Україну його підрозділ залучали для проведення стабілізаційних заходів у Херсоні.
Згодом, коли сформувався підрозділ «Лють», він разом зі своїм колегами долучився до батальйону «Еней». Завдяки довірі побратимів і бойовому досвіду Романа Романенка на псевдо Лорд призначили командиром роти.
«П’ятнадцять побратимів, які приїхали зі мною, це професійні і дуже вмотивовані бійці. До нас приєднався Чернігівський взвод, і разом ми вирушили у Вовчанськ просто в епіцентр наступу ворога», - розповідає Роман.
Завдання, яке стояло перед підрозділом - це зупинити просування противника. Тоді Роман здійснював керівництво боєм і підрозділ вступив у бій з ворогом, зазнав втрат, але зумів зупинити просування ворога і утримати позиції.
«Вовчанськ - перший бій і перші випробування. Наш підрозділ відразу вступив у бій із противником. Втрати були - болючі, і незворотні, але ми зупинили ворога та утримали рубежі», - ділиться ветеран.
За успішне виконання бойових операцій Роман Романенко нагороджений відзнакою Головнокомандувача «Сталевий Хрест». Командир каже, має багато нагород, але отримати саме цю було честю.
Після стабілізації ситуації у Вовчанську підрозділ Лорда передислокували в район Торецька - на один із найскладніших напрямків. За його словами, там довго була стала лінія фронту, та несподівано противник почав стрімкий наступ.
«Нам довелося зупиняти цей наступ разом із побратимами з полку «Сафарі». Противник щоразу застосовував тактику «паленої землі» і просувався маленькими групами. Це були тяжкі і жорстокі бої, але ми зупинили ворога та не дозволили йому прорватися далі», - розповідає Роман.
Під час подальших контрнаступальних дій командир прийняв рішення особисто очолити групу, аби підтримати особовий склад та відновити втрачені позиції.
«Це був дуже складний вихід. Тоді ми втратили одного бійця, ще один - отримав поранення. Мені також куля влучила в поясницю, збила з ніг, але пройшовши через підсумок з двома магазинами, її зупинив балістичний пакет», - ділиться герой.
Згодом, під час виходу на точку евакуації Роман підірвався на протипіхотній міні. Каже, через поранення не міг самостійно евакуюватися у прикриття, до того ж заважало екіпірування та важке спорядження.
«Переживав, щоб противник не зафіксував мене з неба, аби не наражати на небезпеку своїх хлопців», - розповідає Лорд.
У важкому стані та попри сильний біль, Роман зміг через навігаційну систему передати координати для евакуації.
«Коли побратими з командного пункту, дізналися, що я поранений і на турнікеті, вони пікапом висунулися на евакуацію. Поїхали туди, куди вже не заходить навіть бронетехніка. Це ще раз говорить про людей, і я відчуваю обов’язок перед ними», - ділиться Роман.
Ризикуючи, побратими таки дісталися до точки евакуації і допомогли командиру.
«Евакуація тривала дві з половиною години - це надзвичайно швидко для умов бою. Честь і хвала моїм побратимам», - каже Лорд.
Роман згадує, що коли побачив свою поранену ногу, зрозумів, що протезування – це єдиний вихід. Після операції та ампутації поліцейський розпочав шлях до відновлення. Зізнається, пережити весь цей непростий період допомагала підтримка побратимів. Вони знаходили час і дзвонили навіть із позицій. Утім найбільші його мотиватори - дружина та дві донечки.
«Підтримка рідних - це моя сила. Моя менша донечка дуже раділа, коли я приїхав додому і самостійно ходив на протезі. Коли його знімав, вона ховала від мене милиці. Потім приносила протез, і казала, щоб я ходив ногами».
Після протезування Роман повернувся до активного життя, а згодом до занять з гирьового спорту. Каже, шукав у Інтернеті гирьовиків на протезі, а коли не знайшов, вирішив стати першим.
«Коли приїхав додому із першим протезом, ще не міг на ньому добре пересуватися, взяв шістнадцяти кілограмову гирю і спробував підняти. Мене одразу повело, але вийшло», - ділиться герой.
Спочатку тренувався вдома і зрештою потрапив на Чемпіонат України з гирьового спорту.
Навіть після поранення та втрати кінцівки Роман знову поруч із побратимами. Тепер він несе службу вже на іншому фронті - підтримки та відновлення наших захисників. Сьогодні Роман Романенко працює провідним консультантом з питань ветеранської політики Нацполіції. Каже, відчуває відповідальність і обов’язок підтримати тих побратимів, хто як і він, пройшов шлях війни, травм і відновлення. Його досвід дозволяє формувати дієві рішення для ветеранської політики. Один із його проєктів, які зараз активно розробляється за його участі - це «Шлях ветерана».
«Його мета - створити просту і зручну «дорожню карту» для поранених поліцейських: від лікування та проходження ВЛК до протезування та соціальної адаптації. Особливий акцент робиться на безбар’єрному доступі до всіх прав і гарантій, передбачених законодавством для ветеранів».
Роман Романенко не лише активно підтримує побратимів, а ще й допомагає втілювати їхні мрії в життя. Нещодавно разом із побратимами він піднявся на вершину гори Пікуй, а це - майже 13 кілометрів.
«Це стало можливим за підтримки волонтерів громадської організації «On3Wheels». Вони допомагають не лише пораненими, а й людям з обмеженими можливостями, які не можуть самостійно пересуватися. Для них інклюзивність - це не просто слово», - каже ветеран.
Разом із Романом у сходженні брав участь його побратим - Микита, кулеметник штурмового полку «Цунамі» Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють». Після важкого поранення на фронті він пережив надскладний період відновлення і мріяв знову відчути себе частиною команди.
«На спеціалізованому візку Микита таки підкорив вершину. Його піднімали не лише волонтери, а й побратими. Останні метри підйому він здолав самостійно», - розповідає Роман.
Для Микити було важливо відчути силу і підтримку товаришів. Роман каже, сам ловив момент і насолоджувався.
«Піднімалися ми на гору Пікуй шість годин - це підйом і спуск. Майже тринадцять кілометрів і підйом сімсот метрів. Це був черговий виклик для мене, який я самостійно подолав, але емоції і відчуття - це приємний бонус, які не описати словами», - додав він.
Департамент комунікації
Національної поліції України
