Пам’яті оперативника поліції Одещини Юрія Коваша, який загинув внаслідок російського удару по Херсонщині

Юрій Коваш загинув 31 липня 2023 року під час проведення слідчо-розшукових заходів у Корабельному районі Херсона. Юрій завжди знаходився там, де потрібна допомога, вірив у справедливість і працював для того, щоб люди відчували себе захищеними. До останнього подиху він служив українському народові та державі. Посмертно був відзначений нагородами «За оборону України» та «Захиснику Вітчизни». На батьківщині йому присвоєно почесне звання «Герой Балтської громади». А у ліцеї, де навчався, на його честь відкрили меморіальну дошку.

Юрій Коваш народився 13 квітня 1983 року в  місті Балта, що на Одещині. Закінчив Одеський державний університет внутрішніх справ і вступив до лав правоохоронців.

Старший лейтенант поліції віддав службі 17 років. Він працював у патрульній поліції, батальйоні особливого призначення, кримінальній поліції. Завжди був рішучий та відповідальний. Його напарники кажуть: Юра першим опинявся на місці події, незалежно від того, день чи ніч.

Коли звільнили окуповану частину Херсонщини він добровольцем вступив до зведеного загону Головного управління Національної поліції в Одеській області, щоб допомагати людям там. Працював у складних умовах, не лише протидіючи злочинності, а й підтримуючи цивільних. Як оперативник, він постійно виїжджав із колегами на місця обстрілів, допомагав потерпілим, розкривав злочини, перешкоджав диверсійним групам. Завжди був там, де небезпечно і де потрібні були його знання, досвід і сила.

Юрій Коваш загинув 31 липня 2023 року під час проведення слідчо-розшукових заходів у Корабельному районі Херсона. російські війська вдарили з артилерії. На 41 році обірвалося життя оперативника. Дружина втратила коханого, їхній єдиний син – міцну татову опору, батьки – люблячого сина.

Звістка про трагічну подію сколихнула всіх, хто знав Юрія. Кожен його згадує з теплотою, адже він був людиною з відкритим серцем, усміхненим за будь-яких обставин, завжди готовим підставити плече.

Колега Євген Бугай каже: «Зрозумів, що назавжди втратив свого друга, напарника та побратима. Юра дуже любив та цінив свою роботу. Був професійною і порядною людиною. На нього можна було розраховувати в усьому – він нікому не відмовляв у допомозі. Був життєрадісний і цілеспрямований».

Брат Юрія – Віталій – пишався ним, адже він мріяв про професію поліцейського, прагнув отримати офіцерське звання, допомагати людям, і домігся свого.

Згадує: «В житті Юра був добряком, з дитинства займався спортом та музикою. Вдома його називали Юрасиком. Він ніжністю та турботою проявляв любов до батьків, дружини й сина».

У пам’яті батька Михайла Андрійовича та матері Домніки Іванівни Юрій назавжди залишиться прекрасним сином, який з повагою ставився до сім’ї.

Дружина Марина розповідає, що він був турботливим чоловіком та батьком. Готував, дарував квіти, йому не потрібні були для цього приводи. І завжди посміхався. Вона вперше побачила сльози чоловіка, коли народився їхній син.

Поліцейського посмертно відзначено медалями «За оборону України» та «Захиснику Вітчизни». Йому присвоєно звання «Герой Балтської громади». У ліцеї, де він навчався, відкрили меморіальну дошку.

Про нього згадують як про надійного друга, уважного товариша, чесного поліцейського. Тихого, вимогливого до себе, відкритого до інших. У кожному спогаді – тепло і біль втрати.

Юра завжди казав: «Хто, як не я?». Його пам’ятатимуть як того, хто був поряд, хто допомагав, хто зберігав людяність у найважчі часи.

Вічна пам’ять. Назавжди в поліцейському строю.

Відділ комунікації поліції Одещини