Пам’ять, яка болить: поліція відвідала родини загиблих і зниклих безвісти колег
Цей біль не вщухає. Тихий, але постійний. Саме з ним живуть родини поліцейських, які віддали життя або зникли безвісти, захищаючи Україну. Поліцейські Полтавщини зустрілися з тими, хто щодня чекає, згадує, вірить і не забуває.
За ініціативи керівництва поліції області працівники відвідали 17 родин. Дванадцятеро з них втратили рідних, а п’ятеро досі чекають дзвінка…
Начальник поліції Полтавщини Євген Рогачов наголошує:
«Ці зустрічі — не лише про вшанування. Це — про людяність і підтримку. Про те, що кожна мати, кожен батько, дружина і дитина мають відчути: ми поруч, ми пам’ятаємо, ми готові допомогти».
За кожним іменем — своя історія. Свій біль. І відданість Україні. Пам’ятаємо кожного!
Мама загиблого поліцейського – командира взводу штурмового полку «Сафарі» Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють», старшого лейтенанта Едуарда Касяненка – поділилася щемливими спогадами.
Кожне її слово, мов колискова, сказана дорослому синові, якого вже немає поруч, але якого так хочеться обійняти бодай ще раз…
«Для всіх, хто його знав, він живий: живий у серці, живий у пам’яті», — каже Тетяна Анатоліївна.
Після початку повномасштабного вторгнення Едуард прагнув бути корисним своїй країні. Разом із командою криміналістів з Полтавщини документував воєнні злочини в Гостомелі, Ірпені та Бучі Київської області.
Ексгумовані тіла вбитих українців, спалені будинки, зруйновані життя – він бачив те, що витримав би не кожен. Але тримався, бо знав: ці докази – для справедливості. Для майбутнього.
Коли формували Об’єднану штурмову бригаду Нацполіції «Лють», він без вагань пішов у бій – заради мирного майбутнього своєї дев’ятирічної донечки.
«Для нас він – дорога дитина. Нам боляче… Він міг би ще багато зробити в цьому світі. Але, як казав сам: "Життя таке бентежне..." Він ніколи не давав обіцянок, які не міг виконати. Він любив свою професію. Ви приїхали, і мені приємно, що згадали нашого сина. Поки ми живі – він живе в наших серцях!» – сказала Тетяна Анатоліївна.
Уже третій рік на війні і його брат Владислав – бойовий медик. Пані Тетяна пишається своїми синами. Вони герої однієї родини. І однієї країни
Ми не маємо права забути. Кожне ім’я – це доля. І ця доля – частина нашої спільної боротьби.
Такі зустрічі – про шану, про продовження зв’язку, про відповідальність перед тими, хто вже не повернеться. І перед тими, хто чекає.
«Ми хочемо, щоб пам’ятали. Щоб наші сини не зникли з людських сердець», — кажуть батьки.
І ми пам’ятаємо… Вони назавжди в наших серцях.
Відділ комунікації поліції Полтавщини
(За матеріалами територіальних підрозділів поліції Полтавщини)
