Не втрачати віру в себе: історія бійця ЗСУ Олександра Сененка, який після важкого поранення став навчати поліцейських

Олександр має за плечима десятирічний досвід служби, набутий у боях з росіянами. Свій шлях захисника він розпочав у добровольчих батальйонах «Січеслав» та «Дніпро-1», згодом продовжив службу у штурмовій бригаді «Лють». Потім вирішив долучитися до лав Збройних Сил України, де працював інструктором та виконував бойові завдання на передовій.

- На Донеччині нас відправили утримувати позиції у приватному секторі. Це був п’ятий день постійних штурмів. Під час одного з обстрілів в мене поцілила ворожа куля -  зайшла біля ліктя, а вийшла біля трицепса. Я сам наклав турнікет і ще близько 13 годин залишався на позиції, - згадує Олександр своє поранення.

Після евакуації лікарі були змушені ампутувати руку. Найважчим для нього було повідомити про це родині.

- Коли прокинувся після операції, одразу зателефонував дружині й сказав лише одне: "Скоро буду вдома". Про руку тоді ще не говорив, - розповідає чоловік.

Попереду була тривала реабілітація, робота з психологами та лікарями. Однак здаватися він не збирався. Наприкінці 2025 року, після поранення на фронті та ампутації руки, Олександр повернувся до лав поліції. Йому запропонували роботу інструктора  в тренінговому центрі ГУНП в Дніпропетровській області, де він продовжив займатися справою, яку добре знає та любить. Нині Олександр навчає поліцейських вогневій і тактичній підготовці, ділиться бойовим досвідом та готує бійців перед направленням до підрозділів, зокрема до полку поліції особливого призначення «КОРД» (стрілецький).

- Хтось каже, що поліція не воює, але це зовсім не так.  Велика кількість поліцейських зараз перебуває на фронті та успішно виконує бойові завдання, - говорить ветеран. - Перед тим як потрапити до підрозділу, поліцейські проходять підготовку в тренінговому центрі. Ми навчаємо їх безпечному поводженню зі зброєю, тактиці та діям у бойових умовах, - говорить він.

Своїм прикладом Олександр доводить: навіть після найважчих випробувань можна знайти нову мотивацію та продовжувати приносити користь людям.

- Поліцейські та військові, які отримали поранення, не повинні втрачати віру в себе. Життя після війни є. Треба працювати, спілкуватися з побратимами, рухатися вперед. Життя на цьому не закінчилося, - переконаний інструктор.

Відділ комунікації поліції Дніпропетровської області