«Не маєш права ризикувати життям всіх, хто знаходиться на борту», - командир повітряного судна Нацполіції Віталій Хоптій
Один із найдосвідченіших військових льотчиків половину свого життя провів за штурвалом. На його рахунку понад 300 різних вильотів та складних завдань, сотні вдячних, кому допоміг і врятував життя.
Професія пілота цікава і відповідальна, а кожен політ – це неймовірне задоволення, – так про свою улюблену роботу говорить Віталій Хоптій. Додає, коли довго не літає, відчуття - ніби не дихає на повні груди. Для нього авіація – це другий дім, а колеги – велика родина. 27 років свого життя він прослужив у армійській авіації від рядового пілота до керівника повітряно-вогневої і тактичної підготовки. Свої перші польоти розпочинав на Мі-2, а згодом виконував завдання на ударних, бойових вертольотах Мі-8 та Мі-24.
«Військові льотчики виконують специфічні завдання, вони короткі і насичені маневруванням. Пілот, який провів тисячу годин на військовій техніці і п’ять тисяч годин пілота цивільної авіації - це різний наліт. Мій наліт - це 3850 орієнтовно».
Коли звільнився в запас без улюбленої професії Віталій довго не зміг, тож вирішив опанувати нову техніку - 145 Єврокоптер, але уже в Національній поліції України. Тут він займався більше аеромедичною евакуацією. Спільно з Міністерством охорони здоров’я виконував рейси та доставляв маленьких пацієнтів із вадами серця до медзакладів для оперативного втручання.
«Перше, що думаєш, чому воно таке маленьке дитятко, а вже стільки випробувань на його долю. Звичайно, відчуваєш обов’язок допомогти», - розповідає пілот.
Віталій пригадує випадок, коли транспортували зі Львова у Київ 9-місячну дівчинку. Під час рейсу з’явився дуже сильний зустрічний вітер. На половині маршруту пілоти зрозуміли, що палива замало і це загрожує безпеці польоту. Тоді Віталію, як командиру екіпажу, довелося приймати рішення.
«Не повірите! Вийшов на військову частоту і запросив пальне у військовій частині. Виконали посадку, дозаправилися і долетіли. Медики кажуть, вписалися в «золоту годину», яка вирішує долю людини на її порятунок», - розповідає командир екіпажу.
Перед кожним польотом важливо зважувати всі за і проти, а екіпаж, насамперед, має готуватися до нештатних ситуацій, - говорить командир екіпажу повітряного судна. Приймати рішення - це відповідальність.
«Професійність пілота - вміти сказати «ні», і вміти прийняти рішення на «так», - говорить пілот.
Авіація залежить від багатьох факторів, а головний - погода. Домовитися з нею неможливо, - каже Віталій, а от передбачити реально. Дозвіл на виліт приймає командир повітряного судна та саме від його рішення залежить успіх і безпека польоту.
«Грамотне прийняте рішення для пілота і всього екіпажу - це насамперед дуже важливо, не маєш права ризикувати життям всіх, хто знаходиться на борту».
Віталій каже, щоразу, коли здіймає свою гвинтокрилу машину в небо, відчуття відповідальності ніби прошиває його тіло. І неважливо, яке завдання виконуєш - заплановане чи ні, допомогти людині - це святе.
«Бути швидкими і мобільними у роботі нам допомагають сучасні гвинтокрили Нацполіції. Люди дивуються, це ж ніби й не швидка, але поліція не тільки ловить злочинців, а в першу чергу допомагає людям», - говорить пілот.
Утім, попрацювати у поліцейській структурі Віталію Хоптію вдалося недовго, корективи внесла війна. У той день він був на чергуванні та виконував завдання з аеромедичної евакуації на Львівщині.
«росіяни все життя блефували, як то кажуть «грали м’язами». Хотілось вірити, що це чергова гра, на жаль, маємо війну».
Віталій одразу прийняв для себе чергове рішення і знову повернувся у Збройні сили України. Він добре розумів, що окрім техніки для відбиття нападу ворога та виконання різних завдань, потрібен ресурс льотного складу.
«Разом із колегами підмінили хлопців, які обороняли столицю. Вдень і вночі виконували різні вогневі, десантно-транспортні завдання та підтримували сили оборони Києва», - каже наш колега.
Розповів Віталій і про свій найризикованіший політ у житті. Зізнається, він відрізнявся від усіх, які виконував до цього - це політ в окупований Маріуполь. Треба було доставити вантаж, зброю, ліки, яких не вистачало на «Азовсталі», лікарів-добровольців та евакуювати поранених із оточеного ворогом міста.
«Як зараз пам’ятаю цю дату - 31березня 2022 року. Цей політ на краю життя і смерті проходив… лише емоції. Ми виконували політ вночі в окулярах нічного бачення. На підльоті почало світати, ледь було видно місто. Ми звикли, що все світиться навкруги, а тут - суцільна темрява, і дим стелиться від пожеж», - ділиться спогадами командир повітряного судна. Те що бачив на власні очі, схоже на фільм жахів. А вже коли приземлилися і зустріли побратимів, ці емоції й досі незабутні. Ми перебували на майданчику хвилин десять. Завдання було розвантажитись і забрати поранених. Кожна хвилина нашої затримки там не була нам на користь, бо ворог теж бачить і приймає рішення йому важливо нас не впустити, і не випустити», - розповідає пілот.
Повертався назад екіпаж Віталія назад під шквальним вогнем. Щоб сховатися довелося летіти на гранично малій висоті і притискатися нижче до землі. Ворог крив їх із усіх видів озброєння, аби не випустити з міста.
«Перші емоції - це адреналін, це гра на виживання, тебе хочуть вбити, а ти хочеш вижити. Коли перестаєш боротися - загинеш, а коли борешся - завжди є шанс перемогти», - каже Віталій.
Це був важкий політ… Можна було відмовитись і не летіти, утім, можливо, цей політ врятував комусь життя.
Віталій Хоптій понад усе пишається колегами, які виконували завдання з оборони Маріуполя і тими, хто зараз боронить Україну від ворога на різних напрямках - це сміливі і героїчні люди. А ще мріє, щоб якнайшвидше закінчилася ця жахлива війна.
Департамент комунікації
Національної поліції України
