«Наш бронеавтомобіль п’ять разів підірвався на ворожих мінах. Ми дивом вижили та виконали завдання», - історія аеророзвідника поліції на псевдо Корсар
Вони прорвалися на позицію крізь мінне поле. Дорогою їхній бронеавтомобіль п’ять разів здригався від вибухів - кожні 350 метрів. Екіпаж дивом вижив, успішно виконав завдання та дістався точки евакуації. Так завершився один із бойових виїздів аеророзвідника на псевдо Корсар. Про службу під ворожими ударами, аеророзвідку, побратимів і бажання повернутися до строю він розповів особисто.
Боєць на псевдо Корсар - старший пілот екіпажу БпЛА батальйону поліції особливого призначення ГУНП у Запорізькій області. Його група займається аеророзвідкою, виявляє живу силу й техніку противника та коригує вогонь суміжних підрозділів.
До служби у спецпідрозділі Корсар працював спеціалістом-криміналістом у райвідділку. Півтора року проходив навчання на різних типах безпілотників. Після підготовки вирушив на фронт.
Перший бойовий виїзд Корсара відбувся на Донеччині, у населеному пункті Золотий Колодязь. Він був старшим екіпажу БпЛА. Завданням групи було вести аеророзвідку, виявляти сили й техніку противника, а також коригувати вогонь артилерії та мінометів.
«Цей виїзд я добре пам’ятаю. Я сам із Донецька, тому вийшло так, що приїхав звільняти свою домівку від окупантів. Досі перед очима вщент зруйновані ворогом населені пункти та безлюдні вулиці… Аби не стати ціллю ворога, ми постійно переміщувалися, облаштовували позиції у вже знищених будинках, а також власноруч копали бліндажі».
Завдяки чіткій аеророзвідці та коригуванню вогню, а також підтримці важкої техніки бійцям вдалося ефективно виконати завдання та звільнити Золотий Колодязь від ворога.
Корсар каже, що позиції підрозділів постійно змінюються залежно від ситуації на фронті. Так само змінюється і відстань до лінії бойового зіткнення: вона може становити від 800 метрів до 5–8 кілометрів.
Проте, яке б складне завдання не доводилося виконувати, незмінним залишається одне - довіра до побратимів.
«У моєму екіпажі є довіра один до одного. Кожен знає: тільки твій побратим може врятувати тобі життя, прикрити твій відхід чи захід на позицію та надати допомогу. Це ті люди, які завжди поруч у найнебезпечніші моменти. Тому саме злагоджений колектив і віра допомагають триматися».
Один із випадків особливо запам’ятався Корсару. В одній із багатоповерхівок перебували позиції його підрозділу та суміжних військових. Несподівано у під’їзд влучив КАБ. Будинок фактично склався з дев’ятого до першого поверху.
«Ми знаходилися на вулиці з побратимами й спочатку не розуміли, чи вижив хтось. Думали, що з-під завалів нікого живим не дістанемо. Дивом сталося те, на що вже майже не сподівалися. Хлопці вибралися всі живі, здорові. Навіть ніхто не був поранений. Це був їхній другий день народження».
На війні Корсар має із собою особливу річ - весільну обручку свого дідуся. Він носить її на шиї та називає своїм оберегом. Каже, що щоразу, коли заходить на позицію або виходить із неї, подумки звертається до дідуся по допомогу.
Окрім оберега, боєць виділяє навички, які неабияк допомагають вижити в бою.
«У бою найбільше працюють якісна підготовка, швидкість ухвалення рішень. А ще - везіння та фарт. Якщо він є, то все вийде, і я в це вірю», — розповідає Корсар.
Він пригадав, як у серпні цього року разом із групою заїжджав на позицію для ротації. Перед цим маршрут ретельно обстежили суміжні підрозділи. Утім, противник постійно змінює тактику мінування та вдосконалює способи маскування вибухових пристроїв.
Бронеавтомобіль підірвався п’ять разів на відстані 350 метрів. Під час четвертого підриву броня не витримала. Уламки потрапили Корсару в ноги, руки та спину.
«Після одного з підривів у якусь мить мене ніби обпекло, і я відчув біль у плечі. У кабіні було багато диму. Водій зі штурманом запитали, чи всі цілі та що робимо далі - рухаємося до позиції чи повертаємося. Вирішили їхати, адже треба було змінити хлопців, залишалося кілька сотень метрів», — розповідає боєць.
За кілька метрів дорогою пролунали ще два вибухи. Тоді Корсар зрозумів, що серйозно поранений.
«Я відчув уже біль у нозі, повернув голову і побачив, що стікаю кров’ю. Весь формений одяг був червоний. У той момент думав лише про одне - аби не було повторного вибуху і щоб ми взагалі не зупинилися. Водій повідомив, що автомобіль уже рухається на самих дисках».
Корсар каже, що досі не вірить, як тоді вдалося доїхати, змінити побратимів і дістатися точки евакуації. Там його перевантажили в інший автомобіль і доправили до стабілізаційного пункту.
«Лікарі, хвала їм, спрацювали оперативно. Вони як мурахи восьмеро на мене налетіли. Хтось зрізав одяг, хтось змивав кров, робив УЗД, ставив крапельницю. За хвилин 25 я вже лежав зашитий на ліжку й відпочивав», — пригадує він.
Попри важке поранення, Корсар планує повернутися до побратимів і стати до строю. Каже, що головна причина, заради якої він готовий ризикувати знову - його 11-річна донька.
«Я готовий ризикувати життям заради донечки. Хочу, щоб моя дитина жила в країні, де немає вибухів, ракет і тривог. І щоб одного дня ми всі нарешті відчули просту річ - життя без війни».
Департамент комунікації Національної поліції України
