«Найбільша відповідальність - це життя кожного підлеглого», - комбат на псевдо Печеніг
Іван Печегін - командир батальйону поліції особливого призначення ГУНП у Запорізькій області. Його пріоритети - дисципліна, ефективне виконання завдань і відповідальність за життя кожного підлеглого. Він пройшов шлях від мінометника до створення сучасних і ефективних підрозділів ударних FPV-дронів і точно знає, як перемагати ворога за допомогою інновацій.
«Бути командиром у цей складний для країни час - це надзвичайно велика відповідальність. Командир підрозділу має бути людяним, справедливим і суворим - це допомагає тримати порядок у батальйоні», - розповідає командир батальйону особливого призначення поліції Запоріжжя Іван Печегін.
Каже, до призначення більше займався воєнним напрямком. Зараз усе інакше - батальйон багатогранний і в нього дуже багато задач - від патрулювання міста до різних спецзаходів, зокрема обшуки та затримання.
На війні Іван Печегін переважно займався розвитком напрямку БпЛА, переміщенням позицій, взаємодією з військовими бригадами. Проте на початку сам їздив на позиції. На початку свого бойового шляху був у складі мінометного розрахунку, і це була робота з 82-м мінометом.
«Свою першу позицію облаштовували абсолютно самі. Вона була розташована на околицях Малої Токмачки, приблизно за чотири кілометри від ворога. Ми заїхали в посадку, де не було жодного бліндажа. Самі вирили укриття, накрили його й тоді почали працювати. Згодом почали переміщатися ближче до лінії бойового зіткнення, адже 82-й міномет стріляє не так далеко, а нам хотілося діставати ворога глибше. З часом ми усвідомили, що дрони працюють набагато ефективніше за міномет, і почали активно розвивати саме цей напрямок», - ділиться Іван Печегін.
Він пройшов курси з керування FPV-дронами, освоював технічне забезпечення. Тоді усі нюанси здавалися неймовірно складними, каже командир, утім вдалося пройти цей шлях від самого початку і до моменту, коли все запрацювало.
За його словами, навчитися літати - це мистецтво. Самотужки керувати дроном складно, потрібен колосальний мікроконтроль.
«На перший погляд, коли дивишся, як літає хтось із хлопців, усе здається дуже простим. Але коли сідаєш за пульт сам і пробуєш злетіти - розумієш, як це складно. У нас в підрозділі є хлопці - справжні аси, до рівня яких багатьом іще далеко», - розповідає командир.
Він пригадав як працювали на позиціях з FPV, де виконував роль спотера чи штурмана. Роботу цього бойового дуету Печеніг називає командною, адже кожен відповідає за свій напрямок.
«Спотер - це той, хто виносить дрон на позицію, прикріплює до нього вибухівку та дає команду на зліт, а штурман - веде пілота безпосередньо до цілі, коригує весь шлях у повітрі».
Коли командир згадує про оборону Малої Токмачки, каже його охоплює гордість.
«Від самого початку ми перебували на околицях Токмачки, залишаємося там і зараз і увесь цей час боронимо її разом із іншими Силами безпеки та оборони України. Цей населений пункт дуже знаменитий, адже розташований на шляху до міста біля Оріхівської траси, і його надзвичайно важливо утримувати», - наголошує Печеніг.
Каже, у той час, як вони стояли на Токмачці, у бійців була звичайна, власноруч викопана лінія окопів. Тоді ще не було таких укріплень, які будують зараз - із надійними бетонними чи дерев’яними конструкціями.
«Ми вже чітко знали алгоритм, коли починався обстріл і йшов перший приліт, ми одразу зміщувалися по окопу до побратимів із Національної гвардії - у них бліндаж був кращим. І ось, коли ти біжиш цією окопною лінією, а все прилітає зовсім поруч - за 5-10 метрів, довкола підіймається пилюка, усе летить... Ти просто біжиш по окопу до сховища. Саме в такі моменти найсильніше віриш, що все буде добре», - розповідає командир.
Кожен має право на страх - і бійці, і командир. Головне, як цей страх побороти й стримати, адже бояться абсолютно всі.
«Дізнаватися про смерть побратимів - це страшно. Навіть у тиловому місті від таких новин стає моторошно. Проте, звісно, це не порівняти з почуттями на передових позиціях під обстрілами».
Сьогодні зона ураження «kill zone» стрімко розростається, адже технології не стоять на місці - усе розвивається. Якщо на початку повномасштабної війни можна було заїхати на позицію за півтора-два кілометри від ворога, то зараз на деяких напрямках не доїдеш на авто навіть за десять кілометрів до лінії фронту.
«Зросла кількість дронів та їхніх екіпажів у повітрі, а дальність їхнього ураження стала величезною. На початку по місту прилітали переважно ракети С-300, потім додалися «шахеди» та КАБи. Сьогодні ж ворожі FPV-дрони долітають до міста, і місцеві жителі, на жаль, це відчувають на собі», - говорить Печеніг.
За словами командира, на сьогодні у підрозділу БпЛА два основні напрямки, перший - робота по ворожих цілях, які знаходяться за лінією бойового зіткнення - ураження живої сили, ворожих укриттів, бліндажів та техніки окупантів. Другий - це повітряні цілі. Перехоплення та збиття ворожих безпілотників як безпосередньо біля лінії бойового зіткнення, так і на підступах до міста чи в самому місті.
Окрім цього, активно розвивається напрямок протидії ворожим БпЛА - це піші антидронові групи.
«До нас долучилася нова рота - усі хлопці бойові, працюють у найнеспокійніших місцях. Вони займаються збиттям повітряних загроз зі стрілецької зброї - збивають «Молнії», «шахеди», «Італмаси» та FPV-дрони».
Після закінчення війни Іван Печегін готовий продовжити службу в поліції. Він розуміє, що після війни викликів буде не менше - це і безпека в деокупованих регіонах, і адаптація ветеранів, і відбудова країни. І державі будуть потрібні саме такі командири з бойовим досвідом.
«Головне, щоб перестали гинути люди - цивільне населення і наші хлопці на лінії бойового зіткнення. Ось це і буде справжньою перемогою для нас», - переконаний командир.
Департамент комунікації
Національної поліції України
