«На війні без права зламатися» - психолог поліції Луганщини про службу на передовій та психологічну підтримку колег
22-річний лейтенант поліції Максим Сальков – керівник сектору психологічного забезпечення поліції Луганщини. Він надавав допомогу пораненим під обстрілами і тепер працює з колегами, які так само повертаються із зони бойових дій. Його слова зрозумілі тим, хто був у схожих обставинах, адже він сам пройшов цей шлях.
На момент початку повномасштабного вторгнення Максим був курсантом Харківського національного університету внутрішніх справ. У 2022 році курсантів залучали до посилення підрозділів поліції у тилових містах. Максим, тоді ще 18-річний, мріяв вирушити на рідну Луганщину разом зі зведеним загоном ГУНП в Луганській області.
Свою першу службу він ніс у Дніпрі: патрулював вулиці, охороняв адмінбудівлі поліції, перевіряв підозрілих осіб під час комендантської години, забезпечував охорону стратегічних об'єктів.
«Це були буденні виклики, але для мене – перший реальний професійний досвід», – пригадує Максим.
Після закінчення навчання, Максим вирушив на деокуповані території Куп’янська та Шевченкового на Харківщині, а згодом – до Марганця на Дніпропетровщині. Поліцейські у цих регіонах працюють у постійній зоні ризику, поруч із лінією бойового зіткнення.
У Куп’янську стався один із найнебезпечніших епізодів – обстріл FPV-дронами. Один із дронів влучив поблизу блокпоста, де ніс службу Максим із колегами.
«Наш поліцейський і військовий отримали поранення. Дрон розірвався за кілька метрів. Я кинувся на допомогу – у військового були осколкові ураження ніг. Стабілізував, зупинив кровотечу. Все було на автоматі – згадав усе, чого вчили», — згадує він.
У Марганці команда поліції Луганщини несла службу на блокпостах, надавала допомогу цивільним, забезпечували публічну безпеку в небезпечних районах.
Нині Максим Сальков – керівник сектору психологічного забезпечення УКЗ ГУНП в Луганській області. Він працює з поліцейськими, які готуються до відрядження в зону бойових дій, та захисниками, які пройшли пекло війни.
«Людина, яка була на війні, зазвичай має психологічне виснаження. Якщо цього не помітити вчасно – це вплине і на службу, і на безпеку. Моє завдання – допомогти колегам відновитись і зберегти ресурс», – пояснює офіцер.
Одне з найважчих завдань, які йому доводилося виконувати, — повідомляти родинам про загибель близьких. До таких розмов не готує жодна книжка.
«Ці слова має сказати небайдужий, той, хто розділяє цей біль. Це теж частина моєї роботи», – розповідає Максим.
Попри навантаження, він знаходить час для відновлення: займається спортом, є донором плазми крові. Цього літа під час відпустки підкорив вершину Хом’як, а наступною метою ставить собі Говерлу.
А головна мета – повернення на рідну Луганщину та її відновлення після перемоги над ворогом.
«Я там, де потрібен зараз. Хочу бути корисним. І знаю, що ми переможемо. Над Луганщиною знову майорітиме наш прапор», – впевнено говорить офіцер.
Відділ комунікації поліції
Луганської області
