Ми зобов’язані перемогти, – поліцейський Полтавщини Артем Шидій про досвід роботи на звільнених територіях
Під постійними обстрілами, серед зруйнованих сіл і покалічених людських життів, поліцейський документував злочини окупантів, підтримував місцеве населення і ділився з ним надією на краще майбутнє. Його історія — про мужність українців, їх витримку та незламну віру в перемогу.
Артем Шидій, старший оперуповноважений Кременчуцького райуправління поліції, разом із колегами брав участь у стабілізаційних заходах на деокупованих територіях Херсонщини з грудня 2022 року по кінець лютого 2023-го. Правоохоронці працювали в Херсоні, Інженерному, Степанівці, Іванівці, Чорнобаївці, Садовому та інших населених пунктах Херсонського району.
«Нас попередили про міни та інші залишені загарбниками «сюрпризи» і навчили, як правильно діяти, щоб зберегти життя. Найкраще триматися асфальту, а якщо почуєш свист – одразу падати на землю», – розповідає він.
Артем ділиться спогадами про Садове та Антонівку, де наслідки російської агресії були найбільш жахливими. Зруйновані школи, дитсадки, магазини, житлові будинки без вікон і дахів, розбиті дороги — суцільна розруха, яку залишили після себе окупанти.
«Усе це викликало сильну злість. Хотілося знищити загарбників і очистити від них українську землю, щоб повернути мир нашим людям», — зізнається він.
Окрім стабілізаційних заходів, Артем разом з іншими поліцейськими збирав оперативну інформацію, яка допомагала виявляти розташування ворожих військ, складів боєприпасів тощо. Підтверджені дані мали значний результат для Збройних Сил України.
Постійна робота в умовах ворожого вогню стала щоденною реальністю. Херсонський район був під постійними мінометними обстрілами, прилітали ракети, навіть протикорабельні.
Для Артема, особливо у Садовому, ситуація була схожа на пекло, адже деякі будинки стояли за кількасот метрів від ворога, і обстріли не припинялися. Утім, місцеві жителі, попри все, продовжували жити й залишалися на позитиві, навіть жартували.
Один із таких випадків йому особливо запам'ятався:
«Ми лежали на землі під мінометним обстрілом, а поруч йде бабуся (років 80) з авоськами й каже: "Хлопці, що ви повлягалися? Ану вставайте, допомагайте мені". Тоді ми з бабусею на позитиві (під обстрілом) пішли допомагати».
Артем наводить чотири фактори, які мотивували його в ці важкі часи. Перший – родина. Він каже: «Я думав про свою сім'ю, яка за мене переживала, і це надавало сил».
Другий – місцеве населення. Поліцейський підкреслює: «Незламність цивільних мене вражала. Вони говорили: "Ми нікуди не поїдемо, ми залишимось тут. Пережили окупацію, зможемо пережити й це"».
Третій – пам’ять про полеглих військових. «Наші захисники віддали своє життя за звільнення України, і ми зобов’язані перемогти», — наголошує Артем.
Четвертий – майбутнє. Офіцер говорить: «Хочу, щоб наші діти жили в мирі на українській землі».
Артем Шидій впевнений, що сила духу та незламна воля українців є основою національного спротиву російській агресії. А щоденна робота кожного військового, поліцейського, рятувальника та інших бійців Сил Оборони — це не просто виконання обов’язку, а значущий внесок у майбутнє незалежної України.
Відділ комунікації поліції Полтавщини
