Майже 45 діб зведений загін із 25 співробітників Державтоінспекції УВС Запорізької області під його керівництвом виконував спецзавдання під час будівництва саркофагу над зруйнованим енергоблоком у Чорнобилі. Про подвиг людей та масштаби тієї трагедії особливо важливо розповідати сьогодні нашим нащадкам, аби не допустити її повторення, особливо в умовах ядерного шантажу рф.
Щоразу, коли ми чуємо слово «Чорнобиль», мимоволі постає страшна асоціація: катастрофа, пожежа, небезпека, людські жертви, радіація, відселення… Хоча пройшло вже 37 років, але жахливі наслідки тієї аварії відчуваємо й сьогодні.
26 квітня 1986 року о 01:23 внаслідок вибуху на четвертому енергоблоці було пошкоджено атомний реактор, його активна зона виявилася відкритою. Внаслідок витоку продуктів радіоактивного розпаду сталося зараження територій в Україні й Білорусі.
Майже відразу на місце аварії стали прибувати фахівці, відряджені для проведення робіт на аварійному блоці й довкола нього, а також військові частини та правоохоронці. Пізніше цих людей назвали "ліквідаторами", їх кількість склала близько 600 тисяч.
Щоб запобігти подальшому поширенню радіації, інженери в найкоротші терміни - 206 днів (з липня до листопада 1986 року) збудували саркофаг - величезну конструкцію зі сталі та бетону, яка була зведена над зруйнованим четвертим енергоблоком. У процесі його будівництва було укладено понад 400 тисяч м³ бетону, змонтовано 7000 тон металоконструкцій та задіяно 90 тисяч осіб.
Як саме відбувався цей процес, розповідає безпосередній учасник тих подій – ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС полковник міліції у відставці Ловчиков Олексій Михайлович.
Ветеран ОВС із 30-річним стажем згадує, що наказ про негайне відбуття у зону катастрофи отримав під час відрядження в Мелітополі. У розпорядження йому - командиру взводу ДПС ДАІ УВС області - надійшло 25 співробітників державної автоінспекції з Полог, Василівки, Мелітополя, Бердянська та Запоріжжя. Час для зборів - усього дві години. "Чи розуміли ми небезпеку? - Так. Чи могли відмовитись? - Ні. Накази не обговорювались. Всі розуміли, це відповідальне завдання, яке слід виконати".
Працювали вахтовим методом - приїздили одні, отримували максимально допустиму дозу радіації і повертались. На зміну приїздили інші. Так, у вересні 1986 року команда Олексія Михайловича змінила зведений загін ДАІшників із Донецької області.
Проживали правоохоронці у 100–кілометровій зоні від ЧАЕС на території санаторію разом із будівельниками та медпрацівниками, але працювати доводилось як у 30-кілометровій зоні від Чорнобиля, так і на території самої станції.
У 7-кілометровій зоні (с. Копачі) робочі виготовляли металеві конструкції саркофага, а співробітники ДАІ забезпечували дотримання ПДД на території будівництва та супроводжували машини із негабаритним вантажем від промзони до атомної станції. Із засобів захисту міліціонери мали лише марлеві маски та спецодяг із бавовни, який змінювали кожні три дні.
За діючими нормативами робота у зоні відчуження не мала перевищувати чотири години на день. Тому як командир зведеного загону Олексій Ловчиков суворо стежив за черговістю поїздок підпорядкованого складу. Але зізнається, що неодружених співробітників, які ще не мали дітей, намагався ставити подалі від ЧАЕС.
Самому ж доводилось бувати усюди. На ці випади мав перепустку із необмеженим доступом. Восени 1986 року бував у саркофазі 15 разів. Там ніби зупинялось життя: не було комах, не йшов годинник, навіть палити було неможливо - одразу від тиску стискало голову.
«Ми всі розуміли загрозу «мирного атому», тому кожен день приймали цілу склянку пігулок, яку нам готували медпрацівниці. Намагались знизити рівень радіонуклідів і за допомогою червоного вина. Але тільки після роботи і лише 200 грамів. Дисципліна була сувора. Якщо вранці з’ясовувалось, що хтось перевищив норму, то він працював, але не за кермом. У цей день його заробіток складав не 1:5, а 1:1.
Ділиться полковник міліції враженнями і від першої поїздки у Прип’ять: «Мені здалося, що це місто-привид, яке покинули всі його мешканці. Навкруги тиша та відкриті двері. Моторошно…Люди так поспішно виїжджали, що майже нічого крім документів не брали..» Тому ще одним нашим завданням стали протидія мародерству та перегін залишених транспортних засобів із Прип’яті до Чорнобилю. Там, на спецмайданчику фахівці здійснювали їх облік та оцінку для подальшої компенсації вартості автовласникам.
Майже 1,5 місяці працювали запорізькі правоохоронці під керівництвом Олексія Ловчикова у 30-кілометровій зоні відчуження. Скільки саме радіації отримали члени команди – не знаю. Але, майже всі, «заробили» хронічні хвороби - гіпертонію та запалення щитовидної залози. Відомо, що деякі цивільні працівники, які залишились на станції за контрактом на пів року, додому не повернулись.
У 2002 році Олексій Михайлович Ловчиков закінчив службу на посаді начальника Управління ДАІ УМВС України в Запорізькій області у званні полковника міліції. До сьогодні він продовжує розповідати молодому поколінню про страшні події та наслідки катастрофи на ЧАЕС, а також про ціну, яку заплатили тисячі людей за фатальну помилку в роботі станції того дня.
Відділ комунікації поліції Запорізької області
