Молоді працівники навіть не здогадуються, що дослухаючись до них, я й досі «відточую» свою професійну майстерність - Володимир Остапенко

Володимир Остапенко у карному розшуку – більше 30 років. Він брав участь та керував спецопераціями по затриманню багатьох легендарних злочинних угруповань. Зокрема, він затримував відоме кримське угрупування «Башмаки», злодіїв Мирончука та миколаївських «Москалів». 
Оперативникам навіть доводилося «вести» бандитів декілька років. Організатори замовних вбивств були дуже обачними і обережними, відтак роками проживали за кордоном. Звідти і керували «підлеглими». 

- Можу сказати з власної практики: за ступенем складності такі затримання з кожним разом ставали складнішими. Але водночас розкриття ставали цікавішими і, найголовніше, оперативнішими, бо ти кріпнеш і стаєш досвідченішим оперативником. 

А ще ти відчуваєш драйв від розкриття, виникає бажання переграти людей, які продумали все до дрібниць. Це як під час перегонів – вивільняється скільки адреналіну, що навіть після роботи, вдома, в твоїй голові продовжує працювати якась тема. І ти не можеш зупинитися, поки її не закінчиш. 

- Чому вибір пав на  карний розшук? Хто вплинув на обрання професії?

Не хто, а що. Вирішальним у обранні професії став  один випадок – мене обікрали. Але про все по порядку.   

Після «мореходки» (морехідного навчального закладу – ред.) я працював на судні. І ось одного разу, коли я прийшов з рейсу, то виявив, що мене обікрали. Я так розізлився, що вирішив сам провести розслідування та «вирахувати» злодія. І я знайшов злодюжку. 

Мої знайомі, які слідкували за «оперативно-розшуковими діями», почали говорити мені, що в мене досить гарно вийшло, і порадили піти працювати в правоохоронні органи. 

Я дослухався до їх порад і пішов на службу в органи внутрішніх справ. Спочатку я працював в одному з міліцейських підрозділів. Далі було навчання в Одеській школі міліції. І нарешті здійснилася моя мрія – робота в карному розшуку. З опера я доріс до начальника карного розшуку, потім були посади - заступник керівника в Одеській області, начальник управління карного розшуку центрального апарату. 

Був період, майже 5 років, коли я працював в УБОЗі. Та все ж я знову повернувся в карний розшук і досі працюю розшуковцем.    

І хоч зараз я – консультант Голови Національної поліції України, але досі вважаю себе співробітником, підкреслюю, співробітником карного розшуку. 

І з співробітниками карного розшуку спілкуюся на рівних позиціях. Ми обмінюємося різними думками про розробці тієї чи іншої комбінації. І молодь навіть не здогадується, що дослухаючись до них, я й досі «відточую» свою майстерність. 

- Розкажіть про свій перший розкритий злочин вже в якості правоохоронця.

Перший злочин я розкрив, коли був курсантом школи міліції.  Я  повертався додому і помітив, як по даху одного із будинків бігли  чоловіки. Вони тягли ручну поклажу. Оце і було моє перше затримання і перша подяка на другому курсі школи міліції. 

А далі були розробки спецоперацій та затримання злочинних угрупувань.

- Чи відрізняється робота розшуковців у 90-ті роки і зараз? 

В різні часи є свої плюси і мінуси. Я б не сказав, що наразі повернулися «лихі 90-ті». Зокрема, в Одесі в ті часи ми навіть не встигали виїжджати на серйозні розстріли. Мені зараз легше, бо напрацьована методика, вже аналітично складаєш: звідки це могло бути, як могло бути, чи застосовувалась якась зброя?  Підсвідомо згадуєш, що у мене був ось такий злочин, з таким «почерком. І спілкуючись із співробітниками  різних служб, у тому числі і з криміналістами (в ті часи криміналістика була слабша), отримуєш від них інформацію. І розгадка сама вимальовується. 

Слід зазначити, що в минулі роки плюс був в тому, що люди роками проживали за однією адресою. Відтак куди б злочинець не втік, його  було  легко знайти. А зараз в цьому плані, так би мовити, все «розмито». Тому складніше. Але неможливого нічого немає. Будь-який злочин може бути розкритий, навіть замовні вбивства. Потрібно лише монотонно і постійно працювати. Адже вода точить камінь.

- Які злочини розкривати найскладніше?

Замовні, адже саме в цих злочинах йде цілий ланцюжок – між замовником, організатором та виконавцем. А вони вже надивилися і фільмів, і начиталися книжок, де частково робота розшуку розшифровується. І десь вони вже розуміють нашу методику, десь «зливається» наша методика, тому тут доводиться досить оперативно мислити, як переграти. Оперуповноважений повинен бути на крок попереду. Інколи доводиться продумувати про себе дії того ж замовника, виконавця.  Тому, що обговорювати це вголос з командою - це буде якось дивно. (посміхається).

- Який злочин вважаєте справою честі?

Мої перші складні резонансні злочини припали на двохтисячні роки. Так,  в Одеській області на дискотеці між кримінальними елементами виник конфлікт. В результаті на дискотеці були перестріляні молоді люди. Були вбиті та поранені. Саме тоді довго довелося, буквально по крихтам збирати інформацію, адже регіон доволі складний. 

Потім було розкриття вбивства директора риболовецької компанії. Це були самі складні реалізації, з якими я стикався. Але пощастило в тому, що була гарна команда. Саме тоді були локалізовані два угрупування. Вони скоїли 12 замовних вбивств по всій території країни. 

Почали ми працювати над документуванням цього угрупуванням в 2001 році і закінчили в 2004 році. 
Відпрацювання йшло поетапно. Деякі із виконавців весь час змінювали місце проживання, замовники теж були недосяжні, за кордоном. 
Але командна робота дала результати. 

- Сьогоднішній карний розшук – це зміни в кращу сторону і чи є рецепт підготовки справжнього оперативника?

На мою думку, нововведення у відомстві позитивно впливають на роботу карного розшуку. Наприклад, новостворений підрозділ детективів – це плюс для поліції. Об’єднання зусиль і знань опера і слідчого – це непогано. Комбіновані методи роботи  завжди були передовими. 

А щодо особливого рецепту підготовки оперуповноваженого, то його немає. В принципі все залежить від самої особистості, від самої людини, від бажання займатися цією роботою. Для набуття професійних навичок потрібно постійно навчатися.  

Спочатку – це як романтика, а потім ця романтика проходить у професійну сферу, де сам починаєш самовдосконалюватися. А взагалі з самого початку була школа наставників. Я свого наставника пам’ятаю до цих пір. Пам’ятаю, як він мене навчав, як із собою всюди брав. Я спостерігав, як він працює, бачив методи його роботи. Як він обіграє різні ситуації і як це призводить до позитивного результату. 

Це був авторитетний і усіма шанований начальник карного розшуку. Згодом я вже сам став наставником і почав навчати молодих хлопців, які приходили на службу. І з гордістю можу сказати, що дехто з моїх підшефних досяг високих результатів.

- Які методи в своїй  роботі повинен використовувати керівник, аби виховати професійного опера?

Не можна бути авторитарним в управлінні, потрібно вміти слухати своїх співбесідників, співробітників. Десь правильно і логічно виправляти та направляти молодь в потрібне русло. Але в той же час і молоді співробітники повинні розуміти, що від порад старших товаришів залежать їхні результати роботи. 

Мені в житті пощастило на вчителів. Я брав все від них, і навіть вони щось «хапали» від мене. Тому я цією ж методикою керуюся по теперішній час. 

- Що для вас «оперська удача»?

Удача - це як парусник у морі, який по вітру ходить галсом і досягає своєї цілі, якщо комбінувати роботу. Тобто такого немає, що взяв прямий курс – і пішов прямо. Такий курс малорезультативний. Потрібно постійно комбінувати і міняти позиції з різних сторін. 

Комбінування, мислення, аналіз, співставлення фактів, навіть старих – це робота мозку. Ось в такому випадку буде справжній фарт.

- Чи є у Вас секрети професійного успіху? 

Особливих таємниць немає. Це бажання займатися цією роботою, бути  відданим професії. А ще команду потрібно слухати. Будь-які аргументи завжди будуть корисними, навіть якщо вони не підходять. Але це теж результат. 

Департамент комунікації Національної поліції України