«Моє життя – моя війна»: історія бойового медика Євгенія Ляшенка, який нині працює оператором служби «102» столичної поліції

Після повернення ветерани все частіше постають перед вибором — чим займатись так як продовжити бути корисними суспільству. Для захисників, які повернулись з передової, у поліції Києва створені всі умови, аби вони могли реалізувати свій потенціал у правоохоронній діяльності.

Одним із тих, хто обрав цей шлях, став Євгеній Ляшенко - у свої 29 років він пережив стільки подій, що їх вистачило б на кілька біографій. Із першого дня повномасштабного вторгнення Євгеній добровільно мобілізувався до ЗСУ, бо вже тоді одразу зрозумів, що хоче захищати свій дім та кордони нашої держави.  «Чоловіки повинні робити чоловічі вчинки, а не ховатися від відповідальності. Хто, як не ми, будемо себе захищати?», – наголошує він.

Протягом першого року війни Євгеній служив бойовим медиком на Чернігівщині. Саме тоді отримав свій позивний – «Пілюлькін». Так його називали побратими, бо для них він був тим, хто «лікує всі хвороби». У 2023 році він приєднався до 44-ї механізованої бригади ЗСУ, де пройшов підвищення кваліфікації за кордоном, а після навчання відправився на схід – Куп’янський напрямок.

Євгеній підкреслює: бойовий медик – це такий самий піхотинець, але з додатковою відповідальністю. Разом зі зброєю на бойові виходи він бере із собою турнікети, шприци, медикаменти. За час служби він бачив багато втрат, та на його рахунку безліч врятованих життів побратимів та суміжників. Один випадок назавжди закарбувався в його пам’яті. Після артобстрілу його побратим отримав тяжке поранення – ампутацію чотирьох кінцівок. Євген до останнього боровся за його життя, однак, попри всі зусилля та відчайдушну боротьбу, врятувати друга не вдалося.

Наступний день, 12 травня 2024 року, став переломним і для самого Євгенія. Під час відходу з позиції він підірвався на міні. «Я навіть не одразу зрозумів, що втратив ногу. Біг від вибуху, як міг. А коли усвідомив – швидко наклав собі турнікет. Побратими затягли мене в бліндаж, де я чекав на евакуацію понад 22 години», – згадує він.

Попереду був виснажливий шлях реабілітації. Перші кроки на протезі стали справжнім випробуванням. «Сказати, що було важко – це нічого не сказати. Я досі не знаю, як витримав той період. Це був неймовірний біль».

Попри все пережите, Євгеній не зміг довго сидіти на пенсії. Після реабілітації він повернувся до роботи: спочатку працював фельдшером у бригаді екстренної медичної допомоги, а згодом став оператором служби «102» у столичній поліції. Для ветеранів у поліції наразі створені всі умови, аби ті хто пройшов пекло війни, міг працевлаштуватись, реалізовуватись та продовжувати допомагати людям.

Так у житті Євгена відбувся символічний перехід – зі «103» на «102». Але суть залишилася незмінною: допомагати, рятувати і бути там, де він найбільше потрібен.

Відділ комунікації поліції Києва

Ангеліна Ліспух