Між фактами і людськими долями: як криміналістка Вікторія Сторчило знаходить істину в деталях і не вимикає «поліцейське око» навіть поза службою

П’ятнадцять років служби в правоохоронних органах, із них три - на посаді криміналіста. За цей час у капітана поліції Вікторії Сторчило сформувалася особлива професійна риса - уважність до деталей, доведена до автоматизму. Та сама «поліцейська хватка», яка не вимикається навіть поза службою. 

Сьогодні Вікторія працює криміналістом сектору криміналістичного забезпечення Запорізького районного управління поліції. Вона однією з перших прибуває на місця подій - туди, де кожна секунда може коштувати втраченої зачіпки, а кожен слід має значення для встановлення істини. 

Її завдання - побачити те, що інші можуть не помітити, зафіксувати, зберегти та проаналізувати. Саме від таких, на перший погляд, незначних деталей часто залежить, чи буде встановлено винного та чи отримає справа логічне завершення. 

За плечима Вікторії значний досвід роботи як в оперативних підрозділах, так і в слідстві. Проте саме криміналістика стала тим напрямком, де її професійні якості розкрилися найбільш повно. Бути між фактом і правдою, відновлювати картину подій за слідами - для неї це не просто робота, а покликання. 

Після початку повномасштабного вторгнення рф робота криміналістів набула нових, складніших завдань. 

«Найважчим моральним випробуванням для мене стала робота під час репатріації тіл загиблих військових», - розповідає Вікторія. 

У такі моменти, говорить вона, доводиться відкладати емоції та діяти максимально зосереджено. Адже головне завдання - встановити особу загиблого, повернути ім’я тому, хто його втратив. 

«Збережені кітель, бірка від одягу, татуювання - усе має значення. Пам’ятаю випадок, коли під час огляду решток тіла ми виявили жетон із фотографією, ймовірно, родини, а з іншого боку - дані загиблого. Зрозуміло, що десь на нього чекають. Що родина ще не знає… І ці думки залишаються з тобою надовго», - ділиться поліцейська. 

Попри складність служби, важливу роль у ментальному відновленні Вікторії відіграє родина. Поруч чоловік, який підтримує, а спільний час із шестирічною донькою стає джерелом сил і внутрішньої рівноваги. 

Дівчинка добре знає, ким працює її мама, і розуміє: якщо вона затримується на службі - значить, ще на крок ближча до того, щоб допомогти людям і встановити справедливість. 

Професійна уважність Вікторії неодноразово допомагала і поза роботою. Один із таких випадків стався нещодавно. 

В один із вечорів поліцейська разом із родиною поверталася додому, коли в робочому чаті з’явилося орієнтування на безвісти зниклу дівчинку. Було оголошено негайний збір особового складу. 

«Я вже розуміла: доньку залишу з чоловіком і долучуся до пошуків. Але сталося інакше…», - розповідає вона. 

Звичка помічати деталі, доведена до автоматизму, спрацювала ефективно. На одній із вулиць увагу криміналістки привернула дитина - одяг збігався з описом в орієнтуванні, обличчя було прикрите капюшоном. 

Не гаючи часу на сумніви, Вікторія зупинила авто, підійшла ближче та обережно підійшла до дівчинки. Кілька секунд - і сумнівів не залишилося: перед нею була саме та дитина, яку розшукували. 

Дівчинка перебувала у пригніченому емоційному стані, і складно було передбачити, чим могла завершитися ця історія, якби її вчасно не помітили. Так, малу загубленку знайшли менш ніж за годину. У цій історії збіглося багато чинників - і час, і місце. Але вирішальним стало інше: досвід, уважність і те саме «професійне око», яке не вимикається навіть поза службою. 

                                                                                                                                                                                                                                                                                               Інспектор з комунікації Запорізького РУП