Майже півтора місяця утримував бойову позицію та рятував побратимів: історія бійця стрілецького батальйону Рівненщини на псевдо Циган

Поліцейський ніс службу на одному з найгарячіших напрямків Донеччини. На бойових позиціях на всіх ділили воду й суху мівіну, а також лишалися опорою один для одного. Ризикуючи життям, Циган не раз рятував побратимів — виносив їх з поля бою під шквальним ворожим вогнем. Під час евакуації одного з побратимів сам зазнав поранення внаслідок удару ворожого дрона.

Капітан поліції понад 20 років служить в ОВС, а останні 7 був інспектором з дотримання прав людини в ізоляторі тимчасового тримання. Коли ж створювався стрілецький батальйон — одразу долучився до його лав.

Після проходження навчання, боєць ніс службу на Півночі. Потім — Торецький напрямок. Його обов’язком було зайняти позицію та тримати оборону.

«Лише з першим бойовим виходом розумієш, що таке війна. Під постійними атаками дронів ти намагаєшся вижити та починаєш цінувати буденні речі, зокрема наявність питної води. Бувало, коли ділили з хлопцями 400 грам води на чотирьох, або ж пили річкову воду. Суха «Мівіна» чи маленький шматочок ковбаси — і ти вже ситий», — пригадує стрілбатівець.

Був випадок, коли Циган йшов приймати позицію разом з поліцейськими Рівненщини на псевдо Пупс та Мастер. Близько 18 години останній наступив на протипіхотну міну. Побратими відразу наклали турнікет на ногу. Пощастило, що неподалік був бліндаж, де хлопці в подальшому надали необхідну допомогу. Вирушати на ніч було небезпечно, тож питання евакуації пораненого постало на ранок.

«До нас було небезпечно йти, тож разом з Пупсом діяли самі. З лопати та антени, які були в бліндажі, зробили Мастеру милицю. Вирушили втрьох близько 6 ранку та за 12 годин подолали всього 1,5 кілометри. Там дісталися «суміжників», переночували та попросили тачку для пораненого. Наступного дня пройшли орієнтовно 3 кілометри до кейсеваку. Однак, машина прибула далі, ніж було домовлено, тож разом з Пупсом несли Мастора на руках», — розповідає Циган.

Найдовший вихід капітана поліції з позиції тривав 41 день. За цей час він врятував ще одного побратима зі стрілецького батальйону Рівненщини на псевдо Барс. У закинутому бліндажі той разом з Писанкою потрапили під ворожий обстріл 6 FPV-дронів та отримали тяжкі поранення. Першим евакуювали Писанку поліцейські Одещини, які були неподалік. За Барсом вирушили Циган та Спайс.

«Барс сам собі наклав турнікети, однак від больового шоку послабив їх. Тож перше, що ми зробили — дотягнули. Потому, нам потрібно було доставити його до медиків. Повантаживши на двоколісний возик, рушили».

Найскладнішим було йти по повністю відкритій та розбитій місцевості, адже бійці у будь-який момент могли стати мішенями для дронів:

«Коли ти сам — можеш зорієнтуватися і швидко втекти. А коли вас троє — це неможливо. Ми розуміли, який це ризик. Однак, не мали іншого вибору».

Після того, як поліцейські доставили Барса до бліндажа на околиці одного з населених пунктів Донеччини, почали грузити по черзі поранених у спеціалізований медичний наземний роботизований комплекс (НРК).

«Як тільки закрили у НРК Писанку, позаду нас вибухнув дрон. На щастя, він зачепився за гілки, тож мене та Спайса посікло уламками. Коли рушив робот, ми відразу забігли у бліндаж, де нам надали меддопомогу», — розповідає Циган.

Усі четверо наразі проходять реабілітацію. У Барса попереду операції, а Писанка втратив ногу. Спайс отримав баротравму, а у Цигана — уламкові поранення спини, стегна та руки.

За свою мужність та героїзм рівненський стрілбатівець на псевдо Циган отримав нагрудний знак Збройних сил України «За збережене життя».

«Жодна нагорода немає ціни на передовій», — підкреслює поліцейський.

Капітан поліції зізнається, що велику роль на війні відіграє й Ангел охоронець, який неодноразово оберігав його від смерті:

«Разом зі стрілбатівцем поліції Рівненщини на псевдо Льова ми вирушили на чергове завдання: мали змінити побратимів з іншої області на позиції. Розпочалася висока активність ворожих безпілотників, тож ми зупинилися в укритті. В той час по хлопцях вдарило КАБом й вони загинули».

Нещодавно Циган повернувся з передової додому. Тут на нього чекали дружина, 16-річний син та 13-річна донька, батьки, а також сестра з братом. Саме це давало наснагу вижити.

«Бажання у мене єдине — аби нарешті закінчилася війна», — зізнається боєць.

Така ж мрія у всіх українців! Тож нехай, фронт тепер буде лише у відеозгадках, а не на яву.

Дякуємо за Героїзм, Циган!

Відділ комунікації поліції Рівненської області