«Майже місяць утримували позицію на Донеччині під шквальним вогнем ворога», — боєць батальйону поліції особливого призначення з позивним Дядя

«Майже місяць утримували позицію на Донеччині під шквальним вогнем ворога», — боєць батальйону поліції особливого призначення з позивним Дядя

Повертаючись з позиції, правоохоронець отримав тяжке поранення внаслідок вибуху міни. Після чисельних операцій і ампутації ноги, проходить реабілітацію на Львівщині й планує повернутись до лав Національної поліції.

Василь із позивним Дядя - 46-річний капітан поліції, інспектор батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) поліції Черкащини.

В органах внутрішніх справ він із 2005 року, перша посада – помічник дільничного інспектора. Надалі працював на посаді старшого дільничного інспектора, виконував обов’язки начальника превенції територіального підрозділу поліції. У 2024 році — добровільно пішов на фронт.  

Попри важке поранення та ампутацію лівої ноги нижче коліна, Василь зберігає оптимізм, почуття гумору та конструктивну злість (на ворогів). Зараз проходить реабілітацію в центрі Superhumans у місті Винники на Львівщині.

29 днів поліцейський разом з побратимами утримували позицію в одному з сіл Донецької області.

«Після того, як ми замінили хлопців, було менш-більш нормально, вогонь був не інтенсивний. Вранці один із товаришів вийшов забрати воду, яку нам скинув дрон, і в цей час його побачив «Мавік». Приблизно через десять хвилин почалося — скиди, міномет, FPV», - розповідає правоохоронець.

По позиції працювало 4 міномети, FPV намагалися проникнути в бліндаж, тому наступні 20 днів були схожі на пекло. Коли на зміну прийшла інша команда, поліцейський разом з побратимами одягнули антидронові костюми, дочекалися ночі та вирушили в розташування частини.

«Я йшов третім у групі, коли ми подолали більшу частину шляху,  я наступив на міну», - згадує боєць.

Уламками правоохоронцю розтрощило ногу, окрім того – він отримав контузію та супутні травми. До розташування поліцейського донесли побратими.

«Мої суміжники, які йшли зі мною і з мого батальйону хлопець з позивним Смарт, яким я дуже вдячний - разом вони на ношах несли мене», - розповідає правоохоронець.

Далі було багато операцій, ампутація ноги та реабілітація, яка триває й досі.

Поліцейський вірить у Перемогу, для якої й сам чимало зробив.

«Ми з дружиною виховуємо двох синів, я дуже люблю своїх рідних і воюю заради того, аби вони мали щасливе життя».

Відділ комунікації поліції Львівської області