Любов та підтримка, що дає сил рухатися далі: історія бійця стрілецького батальйону поліції Рівненщини на псевдо Писанка та його дружини Катерини
Понад півтора року тому життя поліцейського змінилося назавжди. Після 30 днів безперервної оборони бойової позиції на Краматорському напрямку він разом із побратимом потрапив під атаку шести ворожих FPV-дронів. Тяжке поранення, багатогодинне очікування евакуації під ворожим вогнем, сім складних операцій та ампутація ноги стали початком нового етапу життя.
За кожним захисником, який знаходить у собі сили рухатися вперед після поранення, часто стоїть людина, яка щодня підтримує, чекає і вірить. Саме тому 2 жовтня, під час урочистостей з нагоди Дня захисників і захисниць України, очільник поліції Рівненщини Віктор Шанський подякував дружині пораненого бійця на псевдо Писанка — Катерині — за витримку, мужність та оптимізм. На знак щирої вдячності за її віру, любов і відданість він також вручив їй букет квітів.
У день поранення Писанка одразу зателефонував дружині Катерині. Попри переживання, просив її не їхати до нього.
Разом вони вже 17 років. Виховують двох доньок, старшій — 16 років, молодшій завтра виповниться 14. Подружжя зізнається: після поранення їхні стосунки не змінилися, хіба що стали ще міцнішими.
«Життя ніяк не змінилося. Далі бігаємо», — усміхається Писанка.
Катерина пригадує, що найважчим були не безсонні ночі чи тривале лікування, а години очікувань поки тривали операції. Її чоловік переніс їх сім: шість із очищенням ран, а остання — реампутація.
Попри все, вони навчилися радіти найпростішим речам. Спочатку Писанка залишив інвалідний візок, потім — одну милицю, згодом іншу. Став на протез і знову почав ходити.
«Вам цього не зрозуміти. Радість від того, що ти просто можеш іти. Сам сходити в душ, сам узяти собі поїсти, сісти за кермо, поїхати кудись. Після лікарні це зовсім інше відчуття. Коли ти можеш сам собі дати раду — це велика перемога», — каже він.
Найбільшою опорою для нього стали дружина, доньки та колеги.
«Допомогло не втратити віру те, що вдома чекають. Коли знаєш, що тебе люблять та цінують, ти просто повинен повернутися», — говорить Писанка.
Сьогодні родина живе звичайними турботами: думає про майбутнє доньок, які скоро закінчать школу, мріє про їхнє щасливе життя та мирне майбутнє.
«У мене вже все є. Я хочу, щоб у дітей усе було добре. Щоб війна закінчилася, усі хлопці повернулися додому — до своїх дружин, дітей, рідних. Щоб люди просто жили звичайним життям, без ракет і вибухів», — каже він.
Катерина звертається до дружин поранених військових та захисників із простими словами:
«Треба мати терпіння і вірити в краще. Навіть не думати про погане. Вірити, що все буде добре».
А Писанка радить тим, хто сьогодні проходить реабілітацію після поранення, не здаватися:
«Не зупиняйтеся. Не думайте про те, що втратили. Потроху відновлюйтеся. Життя продовжується. Коли є мета, коли знаєш, що тебе вдома люблять і чекають, — набагато легше йти вперед».
Його найбільша мрія сьогодні — мир, здоров’я та повернення всіх українських захисників додому.
Відділ комунікації поліції Рівненської області
