«Кожне рішення на фронті - це життя побратимів», - заступник командира стрілецького батальйону поліції Волині Руслан Гоголь

Його погляд - рішучий і впевнений, а дії - вселяють довіру. Так бійці говорять про волинського поліцейського Руслана Гоголя - заступника командира батальйону поліції особливого призначення (стрілецький). Під його керівництвом вони виконали не одне складне завдання у Торецьку. Понад місяць тримали позиції на Покровському напрямку й на околицях Новоторецька, не даючи ворогу просунутись.

Руслан Гоголь розповів, що війна забрала його друзів та рідних. Він не міг залишитися осторонь і теж зробив свій вибір - приєднався до батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) у Волинській області. Пригадує, як з перших днів його створення разом із командиром формували підрозділ. 

«Коли створювався батальйон, ніхто точно не знав, які будуть задачі й те, які функції доведеться виконувати. Ми планували, готувалися і, вважаю, все правильно зробили», - ділиться герой.

Свій перший бойовий досвід Руслан отримав ще у 2014, але це зовсім не порівняти з подіями повномасштабної війни. Наприкінці лютого 2025 року прийшло бойове розпорядження й підрозділ відправився на схід, на Торецький напрямок, де майже пів року перебували загарбники.

«Ми працювали на Торецькому напрямку до початку літа. Позиції мали в самому Торецьку та на підступах до міста.  Завдання  було одне - давати відсіч, щоб ворог не просувався далі й обороняти сам Торецьк», - розповідає заступник командира.

Разом із тим активну вогневу підтримку бійцям надавав мінометний взвод. Це допомагало їм ефективно і впевнено виконувати завдання.

«Пишаюсь  хлопцями. Молодці, відпрацювали на п’ять  балів. Попри складнощі,  жоден не відступив, всі залишилися на позиції і виконали бойове  завдання. Звісно, БпЛА- та FPV-шники теж відпрацювали дуже добре», - зазначає Руслан.

Згодом підрозділ перевели на Покровський напрямок. На цьому найгарячішому відрізку фронту бійці понад місяць утримували позиції та не допустили прориву противника. На жаль, тут не обійшлося без втрат… 

«Найстрашніше - коли з групою втрачається зв'язок. Бачиш на моніторі, що по них працює ворожа артилерія, скиди, і ти не знаєш, чи вони живі. Найскладніше, коли від твого рішення залежить життя побратимів», - розповідає Руслан Гоголь.

За його словами, найважче - запланувати ротацію або вихід на позицію. Зазвичай, хлопці йдуть пішки, погані погодні умови, у небі чатують ворожі дрони. Якщо дорогою противник не помітив групу й вона одразу дісталася позиції — це вже успіх. Іноді вихід може тривати до трьох діб, хоча відстань становить усього два-три кілометри. 

«Ситуація змінюється кожну хвилину, тому важливо мати декілька планів. Страшно, якщо у тебе тільки один алгоритм дій, бо від твоїх рішень залежить найголовніше - життя хлопців», - зізнається заступник командира.

Він пригадав випадок, коли група переміщалася на іншу позицію, і один із бійців наступив на міну, внаслідок чого йому відірвало ступню. Щоб його забрати, прийняли рішення відправити наземний роботизований комплекс (НРК) на відстань 12 кілометрів.

«Поки НРК доїхав, побратими вже надали йому допомогу. Вони поклали бійця на комплекс, а ми відслідковували маршрут за допомогою камер. Все йшло добре, аж раптом за 800 метрів до точки забору в НРК сіли батарейки. Хлопці миттєво зреагували, ризикуючи, вибігли рятувати побратима», - розповідає Руслан.

На щастя, пораненого вдалося перевезти та передати на евакуаційній точці буквально в останню секунду. 

«У такі моменти розумієш: кожне рішення важливе», - додає герой.

На початку березня кілька груп підрозділу зайшли на околиці Новоторецька. Вони утримували позиції в приватних будинках, сектор складав 50–100 метрів, контролювали перехрестя та вулиці. Інформацію передавали в штаб, де вже вирішували — висилати борти чи працювати артилерією.

«На цих позиціях ми пробули майже два місяці. В основному зв’язок був тільки по радіостанції. Зробити ротацію було складно, адже противник відстежував кожен наш рух. Ми розуміли, що броньована машина з хлопцями просто не доїде, тому чекали вдалого моменту», -  пригадує Руслан Гоголь.

Кожен боєць перед виходом на позицію брав із собою боєкомплект, провізію та воду максимум на десять днів. Коли запаси закінчувалися, побратими скидали їм їжу, теплі речі, ліки та батарейки за допомогою «бомберів».

«Хлопці відчували підтримку, тому трималися. Ніхто не відступив, всі залишилися на позиції. Бійці втрачали до 40% ваги. Поверталися худі, але головне — живі», - додає поліцейський.

Війна, за словами Руслана, змінила його та ставлення до життя: він більше цінує сім’ю, друзів, батьків та побратимів, і точно знає, за що воює.

«Я не хочу жити на росії і борюся за те, щоб Україна була вільною. А ще хочу миру та спокійного життя для наших людей», - ділиться заступник командира.

За особисту мужність Руслан Гоголь нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий Хрест».

Департамент комунікації Національної поліції України