«Хто, якщо не я?»: пам'яті спецпризначенця запорізької поліції Івана Асламова, який загинув внаслідок удару російського FPV-дрону
Іван Асламов народився 29 січня 1976 року в місті Приморськ Запорізької області. Його дитинство було непростим - Іванові рано довелося пізнати життя без батьківської опори. Проте ці випробування загартували його характер, навчили відповідальності та вмінню покладатися насамперед на власні сили. Cаме тому в дорослому житті він так глибоко цінував родину. Найбільшим щастям для чоловіка були дружина Світлана та донька Карина, яких він називав окрасою свого життя. Донька за характером дуже схожа на батька - сильна, щира і відкрита до людей. Поруч із ними Іван знаходив спокій, силу й натхнення.
Після строкової служби у Збройних силах України Іван вступив до органів внутрішніх справ і розпочав справу, якій присвятив майже три десятиліття свого життя.
Колеги знали його як надійну, відкриту й щиру людину. Він був веселим, харизматичним і надзвичайно товариським, мав тонке почуття гумору та вмів підтримати інших у будь-якій ситуації. Побратими часто згадують його жарти, які допомагали розрядити напруження навіть у складні моменти служби.
Ті, хто працював із ним у підрозділах карного розшуку, згадують Івана як надійного товариша. З ним не було страшно йти на затримання небезпечних злочинців - він завжди був поруч, упевнений і зібраний. Іван ніколи не ставив зайвих запитань і в будь-який час доби був готовий виконувати поставлені завдання.
Окремо колеги згадують його майстерність за кермом. Семеновича у підрозділі часто називали одним із найкращих водіїв батальйону. Він чудово розумівся на техніці та транспорті, впевнено керував різними видами техніки й за потреби міг полагодити майже будь-яку машину - від легкового автомобіля до трактора. Для нього не існувало складних механізмів.
У 2021 році Іван Асламов долучився до батальйону поліції особливого призначення «Скіф» ГУНП у Запорізькій області. Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації разом із побратимами виконував бойові завдання із захисту України, боронячи рідну землю від окупантів.
До повномасштабної війни Іван захоплювався риболовлею та мисливством, любив проводити час на природі. У нього було багато планів на майбутнє.
Війна розлучила родину Асламових з домом, але не зламала його віру в справедливий мир. Іван мріяв звільнити Азовське узбережжя і повернути своїх дівчат до Бердянська, до мирного життя, яке у них відібрала війна, а також про те, як колись няньчитиме онуків і передаватиме їм свою мудрість, життєвий досвід і любов до рідної землі.
Коли дружина і донька хвилювалися за нього, він намагався заспокоїти їх і з притаманною йому впевненістю говорив: «А хто, якщо не я? Все буде добре».
13 березня 2025 року близько 05:00 під час виконання бойового завдання на території Степногірської територіальної громади поліцейські потрапили під ворожий обстріл FPV-дронами, здійснений збройними формуваннями російської федерації. Унаслідок атаки Іван Асламов отримав смертельні поранення та загинув на місці разом із побратимом - капітаном поліції Сергієм Шипуновим.
17 березня 2025 року в Запоріжжі відбулося прощання із загиблим спецпризначенцем. Івана Асламова поховали на кладовищі Святого Миколая в обласному центрі.
За особисту мужність і самовідданість, проявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, Івана Асламова посмертно нагороджено відзнакою Президента України «За оборону України» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Життя Івана Семеновича було сповнене сили, щирості та любові до людей. Його пам’ятатимуть усміхненим, життєрадісним і надійним - таким, яким він залишався для побратимів, друзів і своєї родини.
Світла пам’ять про Івана Асламова назавжди залишиться у серцях рідних, друзів і колег. Його мрія про вільну українську землю продовжує жити у боротьбі тих, хто сьогодні стоїть за неї.
Вічна пам’ять і шана Герою.
Відділ комунікації поліції Запорізької області
