Історія ветерана «Люті» Дениса Бордака, який після тяжкого поранення на війні, допомагає іншим ветеранам адаптуватися до життя після фронту

Старший сержант поліції Денис Бордак на псевдо Кас пройшов бойовий шлях у штурмовій бригаді Нацполіції «Лють», воював у найгарячіших точках на Донецькому напрямку, пережив тяжкі поранення, втратив на війні рідного брата, але не зламався. Сьогодні він служить у поліції Херсонщини помічником начальника ГУНП з ветеранської політики, де допомагає ветеранам і родинам загиблих проходити найскладніші етапи після фронту.

Денис Бордак на власні очі бачив жахіття окупації Херсонщини, як росіяни знущалися над людьми, як руйнували міста і села. Саме після деокупації правобережжя області він остаточно вирішив, що має приєднатися до Сил оборони України. Хоча й мав законну можливість не долучатися до війська, адже є батьком трьох неповнолітніх дітей.

«Після того, що я побачив, варіантів не було», - каже він.

Про війну він говорить коротко і стримано, вдумливо відміряючи кожну фразу. Його шлях на фронт почався після виваженого рішення і розмови з молодшим братом, який воював ще з 2014 року. Сам він став для нього прикладом і саме молодший брат порадив йти служити у спецпідрозділ поліції. Після чого Денис приєднався до штурмового полку «Цунамі» спецпідрозділу Нацполіції «Лють».

Після швидкого навчання були бойові виїзди на Донеччину у Кліщіївку,  Курдюмівку. Він був стрільцем-навідником, прикривав побратимів, працював по ворожих позиціях.

«Ми мали зробити так, щоб наші хлопці могли рухатися далі», - пояснює поліцейський.

Про побратимів Денис говорить інакше і його голос трохи змінюється.

«Ми жили разом. Їли разом. Завжди стояли один за одного. Це не забувається», - каже він.

Перше поранення він зазнав під Кліщіївкою, але швидко повернувся у стрій. А потім була Курдюмівка і день, який поділив життя на «до» та «після».

«Я готував боєкомплект, а далі вибух, евакуація до лікарні, численні операції, боротьба за ногу, боротьба за себе. Було важко, та поруч були мама, дружина і діти. Я не хотів, щоб вони бачили мене таким. Але їх підтримка дуже допомогла», - коротко описує він.

Ще одна втрата - брат. Той самий, який колись підштовхнув його до служби. Про нього Денис говорить тихо: «Він був прикладом».

Після поранення і протезування Денис повернувся знову в підрозділ. Але швидко зрозумів, що не зможе в повному обсязі виконувати завдання, тож вирішив змінити формат служби. Працював у секторі моніторингу в Херсоні, приймав заяви громадян, а також заступав на блокпости.

«Там теж була війна, просто інша. На блокпостах я збивав дрони над містом, таким чином захищав людей», - каже він.

Згодом йому запропонували займатися ветеранською політикою у поліції Херсонщини. І це стало тим місцем, де його досвід справді знадобився.

«Після поранення людина часто не знає, що робити далі. Я хочу допомогти пройти цей шлях», - пояснює поліцейський.

Сьогодні Денис Бордак допомагає ветеранам оформлювати документи, отримувати належну підтримку, супроводжує родини загиблих, сприяє працевлаштуванню демобілізованих.

«Це те, де я дійсно можу бути корисним», - додає він.

Він переконаний, що кожен, хто має бажання працювати на благо держави і людей, може знайти своє місце. І власним прикладом доводить, що навіть після найважчих випробувань можна продовжувати бути корисним людям і країні. Просто тепер його фронт – це люди поруч і боротьба за їх майбутнє після війни.

Денис не говорить пафосних слів про службу і майбутню перемогу. Для нього є проста і  жорстка правда.

«Ворогам не місце на землі, ми маємо їх знищити. Інакше ніяк».

Відділ комунікації поліції Херсонської області