«Якщо не ми, то хто?» – пам’яті полеглого на війні Героя, поліцейського з Дрогобича Михайла Штинди
Старший сержант поліції Михайло Штинда став на захист України у 2025 році. Інспектор відділення підтримки батальйону поліції особливого призначення КОРД (стрілецький) поліції Львівщини тримав оборону на найбільш критичних напрямках фронту. 18 вересня минулого року загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Посмертно Героя нагородили нагрудним знаком «Золотий хрест» Головнокомандувача Збройних Сил України та відзнакою Президента України «За оборону України». Йому – назавжди 38…
Михайло Штинда народився 27 червня 1987 року в Дрогобичі. Закінчивши училище, працював на залізниці, а в 2016 році вступив до лав Національної поліції. Під час служби закінчив Національний університет «Львівська політехніка», а в лютому 2025 року добровільно приєднався до батальйону поліції особливого призначення КОРД (стрілецький).
Рідні кажуть: рішення піти на фронт було для нього свідомим і незворотним. «Він ще у 2022-му році, коли розпочалася повномасштабна війна, подзвонив мені й сказав, що теж записався. Якщо будуть брати – він іде. Бо його дідо був в УПА. І сказав тоді мені: «Якщо не ми, то хто?» – пригадує Світлана – цивільна дружина Михайла.
Мати загиблого Героя, Ганна Михайлівна, розповідає, що син мав особливу любов до України ще змалку: «В нього була патріотична жилка за Україну. Коли він повідомив мені, що йде добровольцем, благала його залишитися. Та він відповів твердо: «Мамо, я на роботі, я мушу, то свідомо, я їду і все».
У підрозділі Михайла запам’ятали як сильного, дисциплінованого та надійного бійця. Командир роти №3 батальйону поліції особливого призначення КОРД (стрілецький) поліції Львівщини Юрій Щипель згадує його як справжнього воїна: «Метр дев’яносто вісім росту, десь 90 кілограмів м’язів. Такий рослий хлопчина. Харизматичний воїн».
За словами побратимів, Михайло швидко навчався, не боявся труднощів і завжди йшов уперед. Під час бойових завдань працював на артилерійському напрямку, прикриваючи висування штурмових груп на позиції, а потім їхній відхід.
18 вересня 2025 року бій з ворогом став для нього фатальним. Під час виконання бойового завдання в селі Іванопілля Донецької області в нього влучив FPV-дрон з вибухівкою. «Можливо, якраз своєю кремезністю він і врятував інших побратимів, які були в групі», – розповів командир.
Михайло був не лише воїном, для рідних він був опорою, турботливим сином, чоловіком і батьком. Мати пригадує його спокійною та доброю дитиною: «То була золота дитина, справжній господар. Його бракує на кожному кроці. Все, що зроблено в хаті – його руками».
Цивільна дружина Світлана згадує їхнє спільне життя з особливою теплотою, оскільки завжди були поруч одне з одним: разом ходили в спортзал, їздили в гори по гриби. У день загибелі Михайла жінка відчула недобре ще зранку: «Ми домовилися: якщо все добре – просто поставити крапку в повідомленні. Я поставила крапку, а від нього не було відповіді…».
Після звістки про смерть сина мати не стримувала болю: «Того дня закінчилось моє життя. Я просто існую тепер. Я хіба дякую Богові, що маю могилу, що ми поховали тіло», – говорить мати Героя.
Без батька залишилася 11-річна донька. Без коханого – цивільна дружина. Без сина – мати. Та пам’ять про Михайла Штинду житиме у серцях рідних, побратимів і всіх, хто знав його як щиру, добру та мужню людину.
Герої не вмирають. Пам’ятаємо.
Відділ комунікації поліції Львівської області
