«Я не рахую, скільки разів виїхала, допомогла чи врятувала, я просто працюю, коли це необхідно», - поліцейська парамедикиня Дар’я Арбузова
26-річна старша лейтенантка поліції Дар’я Арбузова працює дізнавачкою одного з відділів Запорізького райуправління. Коли ворог цинічно обстрілює мирне населення міста, вона вмить відкладає роботу з громадянами, проводить їх до укриття, хапає наплічник та виїжджає на місце прильоту як парамедикиня.
Дар’я розповідає, коли їй доводиться виїжджати на місця ворожих влучань, вона забороняє собі плакати та нервувати. Поліцейська розуміє, що має бути сильною. Її головна місія – врятувати, заспокоїти, підтримати та допомогти.
Посмішка на її обличчі одразу зникає, коли вона розповідає про свій нещодавній виїзд. Цього разу ворог вдарив у житловий будинок.
«Коли ми приїхали, я побачила, що майже відсутні поверхи з четвертого по другий. Команда була одразу заходити, бо під завалами перебувала жінка, яка кликала на допомогу. Для нас - це сигнал, що її можна врятувати», - говорить парамедикиня.
Під час пошуків дуже важливо постійно бути на контакті з потерпілою, каже поліцейська. Коли наставала тиша, жінка плакала і панікувала. Проте, нам вдалося її заспокоїли. Під час розмови з нею дізналися, що її звати Юлія, їй 35 років і саме цього ранку вона збиралася їхати на екскурсію до Дніпра.
«Я хвилювалась, що там мало повітря. Якщо вона буде плакати, то його може не вистачити. На щастя, нам вдалося її врятувати з бетонної пастки».
Дівчина розповіла про один із найстрашніших прильотів на проспекті Соборному. Тоді ракета влучила у п’ятиповерховий будинок у центрі міста.
«Ми негайно виїхали і одразу включилися в роботу. Бігаючи поверхами півзруйнованого під’їзду помітили, що двері деяких квартир вже були відчинені. Куди не заходили, всюди загиблі… І ти розумієш, що нічим вже не допоможеш».
Почали підійматися вище, побачили, як рятувальники ламають двері і вже приготувалися до найгіршого сценарію. Раптом на сходах з’явився чоловік, який благав врятувати сина, котрий був під завалами в одній із квартир, що стала епіцентром влучання.
«Ми не знали, жива людина, яка там знаходиться, чи ні. Зайшли до помешкання, робили «хвилини тиші», прислухалися, намагалися докричатися до потерпілого. І це було диво - ми знайшли його у ванній кімнаті живим».
Кожен виїзд на поліцейських-парамедиках залишає емоційний відбиток. Дар’я зізнається: не пропустити повз себе біль, страждання та відчуття втрати – неможливо. Коли у неї закінчуються сили, вона приходить додому, заварює чай, та… може дати волю емоціям. Не від страху, не від переживань, а від розуміння того, що окупанти вгатять ще, і це - не останній її виїзд.
«Знаєте, я не буду лукавити, мені іноді треба просто виплакатись. Це не сльози страху, а розуміння того, що виїзд не останній, і можливо наслідки рашистських атак можуть бути ще страшнішими. Морально готую і загартовую себе. Ніколи не думала, що гарт буде саме таким…».
Дар’я згадує випадок, як вона разом із колегами працювали на місці прильоту і вже встигли надали допомогу всім пораненим, коли побачила у чаті чергове повідомлення, що знову летить ракета на Запоріжжя. Каже, тоді її життя врятувала машина, під яку вона вмить встигла закотитися.
«Тільки закриваю багажник, чую, летить. Якби я не сховалася, мене б посікло уламками. Дійсно, машина врятувала мені життя», - говорить поліцейська.
Ледь оговтавшись від прильоту, Дар’я побачила заплакану жінку, яка шукала свою кішку. Як з’ясувалося, вона народила котенят і не може їх знайти.
«Коли надали допомогу всім пораненим, пішли шукати котенят. Знайшли їх аж п’ятеро, всі маленькі, я таких ще не бачила», - ділиться емоціями дівчина.
Дізнавачка каже, що не рахує, скільки разів виїхала, допомогла чи врятувала. Просто працює, коли це необхідно, і це - її найбільша місія.
«Внесок кожного - важливий. Мене мотивує і підтримує впевненість у нашій перемозі. А поки що в моїх силах врятувати якомога більше людей і навчити їх рятувати самих себе».
Відділ комунікації
поліції Запорізької області
