«Я не міг відступити»: історія аеророзвідника штурмового полку «Цунамі» бригади Нацполіції «Лють» на псевдо Мер
До початку повномасштабного вторгнення 36-річний боєць з селища Крижопіль працював у органах місцевого самоврядування – звідси й позивний. У 2022 році очолив територіальну оборону своєї громади у Вінницькій області, створивши Добровольче формування територіальної громади (ДФТГ).
Ще у 2015 році Мер отримав бойовий досвід — у складі зведеного загону ГУМВС у Вінницькій області брав участь у «зачистці» Світлодарська на Донеччині. Після повернення з АТО став поліцейським. До 2020 року службу проходив у патрульній поліції на посаді інспектора з охорони громадського порядку й виконував обов’язки заступника начальника дільничних офіцерів поліції. Потім – держслужба.
На початку повномасштабного вторгнення чоловік узяв зброю до рук і пішов на фронт, бо не міг чекати, що хтось інший вижене ворога з рідної землі:
«Будучи заступником селищного голови, займався, ніби, важливими справами, але це все одно було не те – я відчував, що можу бути корисніший і зробити набагато більше».
Почувши про створення Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють», одразу подав документи та долучився до штурмового полку «Цунамі».
«Спочатку я взагалі не розумів, де себе знайти в цьому підрозділі. Спершу пройшов курс вибухотехніка, потім думав про зв’язок, бо тягне до електроніки. Згодом у нас почало формуватися відділення БпЛА і я спробував свої сили там. Мене захопила аеророзвідка і до цього часу я дуже задоволений своїм вибором. Пошуки свого напряму діяльності не пройшли даремно», - пригадує Мер.
На рахунку воїна — бойові завдання в Курдюмівці, Богданівці, Часовому Яру, Кліщіївці, Покровську та Торецьку. Найболючіший спогад — спроба евакуації тіл загиблих побратимів під час важких боїв за Богданівку.
«Командування спланувало операцію з евакуації і я без вагань визвався добровольцем. Нас висадили в сусідньому населеному пункті, полями ми мали дістатись до укріплень і чекати команди, коли група штурмовиків зайде на позиції та прикриє. Ми дійшли настільки близько, наскільки могли. По нас працювала й арта, й ворожі дрони. Насправді – це дуже страшно, але ти опановуєш страх, береш себе в руки й продовжуєш виконувати поставлену задачу. Погода була «як на замовлення» – болото по коліно, швидко пересуватися неможливо. Але я не міг відступити, бо в голові крутилась лише одна думка: наші хлопці там загинули, їхні рідні мають право попрощатися, для них важливо знати, де могила чоловіка, сина, батька. Важливо мати місце, куди можна прийти».
Щільність ворожого вогню не дозволила Меру та його побратимам виконати цю місію. Штурмовики не змогли прорватися вперед, тому потрібно було відходити.
«Через день – знову спроба. На жаль, вдруге не вийшло відкинути ворога, щоб наша група могла забрати тіла. Вони загинули за переконання: ця земля — наша. Ми маємо вибити з неї ворога і повинні завершити те, що вони почали. Це для мене — рушійна сила».
Психологічно триматись бійцю допомагає підтримка дружини, а також хобі – робота з паяльником у «клубі радіоаматорів у бліндажі».
«Мені з дитинства подобалося взяти старий магнітофон, який зламався, щось там розібрати-спаяти – так воно й залишилось. Цей процес, дійсно відволікає і заспокоює – ти можеш зосередитися на тому, що ти робиш», - розповідає Мер.
Сьогодні боєць продовжує службу як оператор БпЛА на сході України. Він вірить у майбутнє аеророзвідки та важливість технологій:
«Щоб тримати ділянку фронту, не обов’язково втрачати піхоту. Це завдання можуть виконувати дрони: розвідка, спостереження, скиди. У світі зростає виробництво, і Україна — серед лідерів. Навіть коли війна закінчиться, БпЛА залишаться. Галузь піде в цивільне життя. І я впевнений — українці виграватимуть змагання з FPV-польотів. Уже зараз школярі вчаться — паяють, складають дрони й передають їх на фронт».
Мер мріє про зустріч з родиною та будує плани на майбутнє:
«Хочу повернутись до сім’ї, бути поруч з дружиною та сином. Також прагну докласти зусиль, аби життя в рідному місті стало кращим, щоб моя дитина хотіла там жити. Це – найважливіше».
