Володимир став на захист держави ще у 2014 році, тоді у складі Збройних сил України він разом з побратимами боронив Донеччину. Танкісту довелося не лише відбивати ворожі атаки, йти на штурм російських позицій, а й мінувати підходи до місць дислокації наших військових.

Під час несення служби в зоні АТО/ООС Володимир керував механіками-водіями танкової роти. Розподіляючись на бойові точки, бійці відбивали піхотні атаки ворога на Мар’їнському напрямку.

«Проте для більш ефективних дій не вистачало військових саперів, які б мінували підходи до окопів, встановлювали у сірій зоні між своєю та позицією ворога протитанкові, протипіхотні міни або сигнальні розтяжки. Тож я почав вчитися і згодом вже самостійно мінував території».

Після ротації Володимир продовжив службу на посаді патрульного. Однак все вирішив випадок: під час опрацювання одного із викликів поліцейський зустрів керівника вибухотехнічної служби обласного главку, який запропонував йому перейти у свій підрозділ.

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну Володимир Перепелиця у складі зведеного загону розміновував спочатку Миколаївщину, а потім деокуповану Херсонщину. Він зазначає, що під час відступу з правобережжя Херсонщини російська армія масово встановлювала заборонені міжнародним правом міни-пастки.

«Після звільнення Херсона ми першочергово перевіряли об’єкти критичної інфраструктури та адміністративні будівлі. Найбільше смертельно небезпечних пасток знаходили у будівлях правоохоронних органів, де росіяни облаштували катівні. Там розтяжками та мінами був нашпигований кожен квадратний метр, пастки знаходили у найрізноманітніших місцях. Росіяни мінували дуже підступно, щоб у разі детонації спричинити загибель якомога більшої кількості людей та знищити саму будівлю. При перевірці службових кабінетів небезпеку несли будь-які предмети: російські військові закладали вибухівку під офісну техніку, стільці, вхідні двері, робили розтяжки на весь коридор».

Володимир згадує, що домедичну допомогу поліцейським, які отримали поранення під час розмінування, доводилося надавати самим, адже не вистачало медикаментів, був відсутній мобільний зв'язок, а час на порятунок людського життя відраховувався у секундах.

«Одразу після деокупації Херсона під час розмінування тяжко травмувався мій колега Сергій. Тоді у мене в голові було тільки одне, аби встигнути, тільки б він вижив. На той час в місті не було жодної «швидкої», росіяни розікрали лікарні, все вивезли, не було зв’язку. На щастя, ми встигли й зараз Сергій продовжує працювати за профілем, щоправда вже у цивільному житті».

Не обійшлося і без втрат. Під час розмінування області загинув керівник вибухотехнічної служби поліції Херсонщини Олександр Козюра. Після загибелі свого друга та керівника Володимир Перепелиця очолив підрозділ.

«Я відчуваю задоволення, коли мої хлопці класно виконали свою роботу. Звісно, я хотів би більшість часу бути поруч з ними на об’єктах та розміновувати звільнену територію, але зараз основну частину мого часу займає організація роботи підрозділу. Але коли ти бачиш результат – це класно. А просто вийти в поле з обладнанням – це не просто класно, це - суперово».

Сили та натхнення в роботі йому дають його найрідніші – дружина та син.

«Я служу заради них, щоб мій син жив у вільній країні, щоб мої внуки жили у вільній країні. Ми обов'язково переможемо, очистимо нашу землю від наслідків російської агресії, зробимо все, аби наші люди перебували в безпеці».