Правоохоронець вдруге зі зброєю зустрів загарбника на рідній землі, вдруге обрав Україну, та обов’язково вдруге повернеться додому після звільнення Попасної.    

«Вперше в мій дім вторглися росіяни у 2014 році. Тоді, завдяки ЗСУ, вдалося звільнити частину територій Луганщини, включаючи Попасну. Зараз вона знищена майже вщент, але ніколи не перестане бути моєю домівкою», – розповідає заступник начальника Управління боротьби з наркозлочинністю ГУНП в Луганській області підполковник поліції Павло Ландик. Тоді правоохоронець разом з колегами залишався в місті: документували злочини бойовиків так званої «лнр», розвозили гуманітарну допомогу населенню, допомагали Збройним Силам України та вичищали регіон від «недобитків», що не встигли втекти.

Через проукраїнську позицію оперативника бойовики переказували йому «вітання» та погрожували, що виявилося для нього ще більшим стимулом продовжувати боротьбу за Україну. Тому, коли 24 лютого 2022 року росіяни почали повномасштабний наступ, Павло Ландик вже точно знав: його шлях незмінний. 

«24 лютого ми по тривозі зібралися в відділі поліції. На той момент я вже працював у Лисичанську. Важливою частиною роботи стала участь у рятувальних операціях після авіаударів та обстрілів», – згадує поліцейський. 

Одним з найважчих днів для Павла стало 7 травня 2022 року. Тоді російські окупаційні війська скинули авіабомбу на будівлю сільської школи в селищі Білогорівка. Там ховалися майже всі селяни, які ще не встигли евакуюватися. На місці події правоохоронець разом з колегами та рятувальниками ДСНС кинулися розбирати завали та витягувати з-під них місцевих мешканців. Врятувати вдалося 30 людей, це була приблизно третина із загальної кількості людей, які перебували в приміщенні… Ось так російські вбивці «воювали» з беззбройними мирними мешканцями.

«В такі моменти емоції відступають на задній план, і всі сили концентруються на рятувальних роботах. Якомога швидше знайти та звільнити постраждалих, бо розумієш, що кожна секунда важлива і доля людей у твоїх руках. Важко бачити, як руйнуються людське життя», — зазначає підполковник поліції. 

Війна завдала Павлу не лише фізичних шрамів. В його серці назавжди закарбувалася втрата колеги та товариша. Виконуючи завдання із затримання особи, причетної до незаконних збройних формувань та коригування вогню, прочісуючи болота та покинуті дачні ділянки, група поліцейських потрапила на вогневу «засідку». Напарник нашого героя Іван Савченко отримав кульове поранення не сумісне з життям. 

«Це був справжній удар: втратити людину, з якою 24/7 несеш службу, ризикуєш життям. Він загинув на моїх очах…Ми боролися за його життя, але все було марно», – з сумом говорить Павло. 

Після повної окупації Луганщини Павло Ландик ніс службу на Донеччині та Харківщині.

«Морально важко усвідомлювати, що дім так поруч, а поїхати туди неможливо. Але повітря вільних степів, наше луганське, дає впевненість, що ми повернемося додому. Та зараз для цього треба поборотися, кожному на своєму фронті й разом ми здолаємо ворога», – додав поліцейський.

Відділ комунікації поліції Луганської області