«До перемоги ще багато роботи. І я готовий до неї», - запорізький поліцейський Вячеслав Сидоренко – про бойовий шлях у складі ОШБ «Лють»

Старший лейтенант поліції Вячеслав Сидоренко до повномасштабного вторгнення працював слідчим Бердянського районного відділу поліції. У 2023 році, коли було створено Об’єднану штурмову бригаду «Лють», він без вагань став до строю спецпризначенців. Після бойового злагодження поліцейський ніс службу в роті вогневої підтримки - там, де техніка й вогонь вирішують усе.

Підготовка для нього була не формальністю, а питанням життя і смерті. Він швидко опановував бойову техніку - БМП-1, БМП-2, великокаліберні кулемети, гранатомети. Щоб не довіряти удачі, Вячеслав сотні разів оглядав машини, фотографував дрібниці, розбирав і складав механізми - повторював, поки рухи не ставали автоматикою. «На передовій немає права на неточність. Якщо щось не спрацює - це може вартувати життя», - говорить він.

Перший виїзд став бойовим хрещенням. Дві БМП рушили на світанку. Завдання - доставити штурмовиків до визначеної точки. Через помилку вони опинилися надто близько до ворожих позицій - але саме несподіваність спрацювала на їхню користь. «Ми під’їхали настільки близько, що ворог не встиг зреагувати. Відпрацювали швидко і чітко», - згадує Вячеслав. Лише потім дізналися - по них били з СПГ, і снаряд пройшов по дотичній. Доля того дня усміхнулась підрозділу.

Далі були найгарячіші ділянки Донеччини. Рота вогневої підтримки прикривала штурмові групи, забезпечувала відхід та просування, працювала під прицілом і вогнем. «Коли поруч твої хлопці, страх згасає. Є тільки завдання і рішучість його виконати», - розповідає поліцейський.

У 2024 році населений пункт Північне став випробуванням на межі. На другий день позицію накрило «градом» - укриття розбито, дивом усі лишилися живими. Хлопці відійшли й потрапили під мінометний вогонь. Вибух відкинув Вячеслава, кров хлинула з ока і ноги. Побратими наклали йому турнікет, підтримували й вели до точки евакуації, під постійним наглядом ворожих дронів. «Того дня бракувало тільки, щоб по нас вдарив дрон. Бо «град» був, міномет був - майже повна програма», - згадує він з гіркою усмішкою.

Після евакуації почався інший фронт - лікування, операції, відновлення зору, реабілітація. Це час терпіння й роботи над собою, але й час усвідомлення: повернутись - означає продовжити боронити людей. Вячеслав повернувся до рідного підрозділу вже на іншу посаду - інспектором сектору моніторингу Бердянського районного відділу поліції, але думками залишається з бойовими побратимами. Він планує найближчим часом знову долучитися до бойового підрозділу.

Особиста мотивація стала ще гострішою після народження сина. «Хочу, щоб моя дитина не бачила війни. Але щоб це стало реальністю, треба продовжувати боротьбу. До перемоги ще багато роботи. І я готовий до неї», - говорить 27-річний поліцейський.

Історія Вячеслава - це історія справжнього воїна, який не шукає слави, а просто робить свою справу. Його рішучість, сила духу і віра - це міцний фундамент боротьби за Україну. 

Відділ комунікації поліції Запорізької області