Від карного розшуку до передової: історія поліцейського Максима Нечая
Свій 33-й день народження полтавський поліцейський Максим Нечай зустрів у напівзруйнованому підвалі на Покровському напрямку. На той момент його група вже перебувала в оточенні. За час бойової роботи Максим брав участь у відбитті штурмів, виходив із палаючої позиції під ворожими дронами та дістав поранення. Дві кулі пройшли дотично по голові. Зрештою разом із побратимами він вийшов з оточення.
До служби у стрілецькому батальйоні поліції Полтавщини Максим 13 років працював у правоохоронних органах. Був дільничним офіцером, слідчим та оперуповноваженим карного розшуку. У 2023 році очолив сектор розкриття злочинів проти особи Полтавського районного управління поліції.
У 2024 році Максим долучився до стрілецького батальйону. Однією з особистих мотивацій називає народження сина.
«Я хотів, щоб, коли син виросте і запитає, що я робив під час війни, я міг чесно сказати, що захищав країну», - говорить капітан поліції.
Перший бойовий досвід Максим отримав на Донбасі, у Новоторецькому. На позиціях – постійна загроза штурмів, дефіцит сну та необхідність цілодобово контролювати обстановку.
Щоб убезпечити позицію, бійці розсипали навколо подвір’я битий шифер і скло. Так сподівалися почути наближення противника. Однак ворожа диверсійно-розвідувальна група підійшла майже безшумно.
Побратим Максима з позивним Ніко помітив у темряві силуети противника. Бійці зайняли кругову оборону та відкрили вогонь. Згодом залучили підтримку аеророзвідки та відбили штурм.
Невдовзі після евакуації пораненого побратима з позивним Боцман ворог накрив позицію мінометним вогнем. Потім російська піхота почала закидати будинок гранатами.
В одній із кімнат спалахнула пожежа. На подвір’ї працювали ворожі дрони, поруч була піхота противника. Бійці вистрибнули через вікно, з боєм дісталися посадки та залишалися там до світанку.
Після дозволу на відхід група перебралася до напівзруйнованого підвалу згорілого будинку. Це сталося 15 липня – у день 33-річчя Максима.
«Сидимо в тому підвалі, я й кажу: “Ну капець, так свої 33 роки навряд чи ще хтось святкував!” А Горб відповідає: “А чого ти переживаєш? Зате з друзями святкуєш!”»
Згодом з’ясувалося, що група опинилася в оточенні. Там бійці провели майже місяць. Зв’язок глушили ворожі засоби РЕБ, боєприпаси доводилося економити, а противник продовжував атакувати.
Під час одного зі штурмів Максим перебіг до сусідньої кімнати, щоб по рації викликати вогневу підтримку. У цей момент дві бронебійні кулі пробили дерев’яні двері на рівні його голови.
«Бачу, як із дверей вилітають дві кулі й летять у мій бік. За секунду відчуваю, що з голови тече кров. Кричу хлопцям: “Я трьохсотий!”»
Кулі пройшли дотично з обох боків голови та розсікли шкіру. Побратими обробили рани. Група продовжила тримати оборону.
Вийти з оточення допомогла взаємодія із суміжними підрозділами. Максим окремо згадує аеророзвідника 4-ї штурмової бригади з позивним Фартовий. За допомогою безпілотника він проклав для групи маршрут через ворожі позиції до безпечної зони.
Після пережитих боїв, поранень і контузій Максим говорить передусім про підтримку родини.
«Для щастя потрібна впевненість, що тебе чекають вдома, та відчуття підтримки рідних. А найпростіша мрія – поїхати з сім’єю в мирний час на наше українське море. Просто відпочити, аби над головою не летіли “шахеди”».
Відділ комунікації поліції Полтавщини
