Бути батьком — це те, заради чого варто жити: боєць Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють» Віталій Васильчук
Під час оборони країни майор поліції втратив ногу. За понад рік лікування та реабілітації Віталій повернувся у стрій. Все ще впевнено крокує, втім вже на протезі, тримаючи на руках наймолодшу із трьох доньок.
Віталій Васильчук приступив до виконання обов’язків на посаді дільничного офіцера поліції в Острозі в 1999 році. Тут прослужив 17 років, а потім —на керівних посадах у Гощі.
Коли у 2014 році формувалося перше відрядження у зону АТО, Віталій був у списках. Потому — іще три таких ротації.
Відслуживши 25 років, пішов на заслужений відпочинок.
Та спокій тривав недовго — з початком повномасштабного вторгнення він очолив добровольче формування.
У 2023, коли формувалась Об’єднана штурмова бригада «Лють», став одним із перших у списах зареєстрованих.
«Дружина розуміла, що я піду воювати. Вона лише чекала, коли саме це станеться», — пригадує Віталій про погляд дружини щодо його рішення.
«Було важко: новонароджена Вікторія, старша навчалась, середня Дарина допомагала вдома. Але ми всі розуміли — це заради Перемоги», — додає дружина Тетяна.
Після навчання відправилися нести службу на Донеччину:
«Звичайно страшно... У такі моменти першочергово згадуєш сім’ю, дітей і розумієш заради кого воюєш — заради мирного майбутнього наших поколінь».
У березні 2024 року під часу виходу з позицій натрапив на вибухівку:
«Я був останній у групі. Всі побратими вже пройшли, тож я не усвідомлював, що небезпека іще поруч. Але завдяки оперативній допомозі частину ноги вдалося врятувати», — згадує страшні моменти Віталій.
У подальшому — тривале лікування й реабілітація. Нині Віталій вже досить добре освоїв протез. Досі спілкується із побратимами.
Старша донька Марина — вже лейтенант поліції. Свій шлях обрала будучи у 9 класі, коли вступила до Київського ліцею безпекового спрямування та національно-патріотичного виховання ім. Я.Кондратьєва НАВС. Пишається батьком та зізнається, що завжди брала з нього приклад.
У житті Віталія — чотири найрідніші жінки: дружина Тетяна та доньки Марина, Дарина і маленька Вікторія. Із ними — лише до Перемоги.
Відділ комунікації поліції Рівненської області
