Близько 80 врятованих життів у зоні бойових дій: історія оперативника Луганщини Олексія Сидоряка
Під час АТО Олексій Сидоряк, під прицілом снайперів, допомагав цивільним залишити вже окупований Луганськ, несучи службу на крайньому українському блокпості на виїзді з міста. Під час повномасштабної війни поліцейський продовжує рятувати людей, евакуйовуючи мешканців Куп’янського району та надаючи домедичну допомогу пораненим. На його рахунку — близько 80 врятованих життів.
В органах внутрішніх справ він з 2011 року — прийшов одразу після строкової служби в армії. Починав у патрульно-постовій службі в рідному Сівєрськодонецьку.
У 2014 році Олексій Сидоряк ніс службу на блокпосту поблизу села Стуколова Балка — на виїзді з Луганська. Саме там діяв так званий «зелений коридор», через який цивільні виїжджали з уже окупованого міста. Поліцейські перевіряли транспорт, допомагали людям і працювали під постійною загрозою бувши під прицілами снайперів. Відтоді — блокпости в Золотому, Лисичанську, Попасній та допомога цивільним.
Наразі Олексій Сидоряк — старший оперуповноважений управління карного розшуку поліції Луганщини, який працює у складі груп швидкого реагування. Він з колегами один з перших прибуває під час обстрілів та надає допомогу цивільним. В такі моменти потрібно приймати такі рішення швидко та виважено аби встигнути допомогти людям.
З 24 лютого 2022 року він разом із колегами ніс службу в Сівєрськодонецьку. Поліцейський ніс службу в групах швидкого реагування: патрулювання Сівєрськодонецька, Рубіжного, Лисичанська, виявлення мародерів і коригувальників вогню, документування злочинів армії рф.
На початку березня, під час одного з обстрілів, коли сусідній будинок згорів ущент, він вивіз дружину і чотиримісячного сина у безпечніше місце — і повернувся працювати.
Після Слобожанського контрнаступу Олексій із колегами заходив на щойно звільнені території Куп’янського району. Далі постійна служба вздовж лінії бойових дій: Дворічна, Куп’янськ, Великий Бурлук.
Саме ці екіпажі груп прибувають на місця обстрілів — туди, куди медики через небезпеку ще не можуть дістатися.
«У зоні бойових дій доводиться стикатися з різними травмами і пораненнями, де перші хвилини мають вирішальне значення, адже від своєчасної домедичної допомоги часто залежить подальше життя постраждалого. Саме тому я постійно вдосконалюю свої знання і навички — уже пройшов понад п’ять курсів із тактичної медицини», — говорить поліцейський.
З початку повномасштабного вторгнення Олексій допоміг врятувати близько 80 цивільних у зоні бойових дій — під час евакуацій, розбору завалів і надання домедичної допомоги після обстрілів.
«У грудні 2023 року армія рф вдарила ракетою С-300 по музичній школі у Великому Бурлуку. Ми разом із рятувальниками ДСНС розбирали завали руками, щоб якнайшвидше дістатися до людей. Через відносно короткий час після обвалу мені вдалося витягти з-під уламків пораненого чоловіка, надав йому домедичну допомогу, передав медикам, і найважливіше - він вижив», — розповідає поліцейський.
Іноді група виїжджала й на документування воєнних злочинів — із загиблими, яких потрібно було забрати і передати для проведення експертизи.
«Отримали виклик: прилетів КАБ по території автовокзалу, під завалами могли бути люди. Поїхали одразу. Біля церкви ворог накрив “Градом”, саме коли їхала наша машина. Я втратив свідомість… Оговтався від того, що напарник приводив до тями. Обстріл не припинявся. Пересиділи в укритті. Коли озирнувся, зрозумів: “Град” ліг за шість метрів від авто».
Навіть будучи поза службою після ротацій у Дніпрі під час нічної атаки «шахедами», коли ворожий дрон влучив у сусідній будинок, Олексій один із перших вийшов на місце.
«Почалася повторна атака. Поруч були мої сусіди - літнє подружжя — допоміг їм зорієнтуватися і пройти до укриття. У такі моменти просто дієш — допомагаєш людям і дбаєш про їхню безпеку», — розповідає поліцейський.
У вільний час Олексій тренується, займається кросфітом, продовжує навчатися тактичній медицині. Каже, що це не хобі — це готовність у будь-який момент рятувати життя.
Вдома на нього чекає син і кохана дружина. Коли син підріс, він почав розуміти, що тато їде не просто «на роботу». Так з’явився їхній ритуал – машинка перед кожною ротацією. Син дає її мовчки. А потім додає: – Повернешся – повернеш. Олексій завжди пам’ятає про маленьку іграшкову машинку, яку завжди потрібно повернути. Бо є речі, які не можна залишати на війні.
Відділ комунікації поліції Луганської області
